Olmetec 40 mg инструкция на русском

діючі речовини:
олмесартану медоксоміл; гідрохлоротіазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить олмесартану медоксомілу 40 мг, гідрохлоротіазиду 12,5 мг

допоміжні речовини:
целюлоза мікрокристалічна; гідроксипропілцелюлоза малозаміщена; лактоза, моногідрат; гідроксипропілцелюлоза; магнію стеарат;

плівкова оболонка:
Опадрай О2А22352 або Опадрай О2А24576, що містить: гідроксипропілметилцелюлозу 2910, тальк, титану діоксид (Е171), заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:
червоно-жовті, овальні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, діаметром 15?7 мм, з написом «C23» на одному боці;

Олметек плюс є комбінованим препаратом блокатора рецепторів ангіотензину II олмесартану медоксомілу та тіазидного діуретика гідрохлоротіазиду. Комбінація цих компонентів чинить адитивну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск знижується сильніше, ніж при застосуванні кожного з компонентів окремо.

Прийом препарату Олметек плюс 1 раз на добу забезпечує ефективне та м’яке зниження артеріального тиску на 24 години до наступного прийому.

Олмесартану медоксоміл.

Олмесартану медоксоміл — це селективний блокатор рецепторів ангіотензину II (типу AT1), призначений для застосування внутрішньо. Ангіотензин II — основний вазоактивний гормон ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, який відіграє важливу роль у патофізіології артеріальної гіпертензії. Він спричинює звуження судин, індукує синтез та секрецію альдостерону, стимулює серцеву діяльність та реабсорбцію натрію нирками. Олмесартан пригнічує ефекти ангіотензину II, спрямовані на звуження судин та секрецію альдостерону, блокуючи AT1-рецептор у тканинах, у тому числі в гладкій мускулатурі судин та в надниркових залозах. Дія олмесартану не залежить від джерела або шляху синтезу ангіотензину II. Селективне зв’язування олмесартану з AT1-рецепторами ангіотензину II призводить до підвищення рівня реніну та концентрації ангіотензину I та ангіотензину II в плазмі крові, а також до певного зниження концентрації альдостерону в плазмі крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією олмесартану медоксоміл забезпечує стійке зниження артеріального тиску, ступінь якого залежить від дози. Ознак артеріальної гіпотензії після першого застосування (ефекту «першої дози»), тахіфілаксії на тлі тривалого застосування та рикошетної артеріальної гіпертензії після різкої відміни препарату виявлено не було.

Прийом 1 раз на добу олмесартану медоксомілу забезпечує ефективне та м’яке зниження артеріального тиску протягом 24 годин до наступного прийому. При застосуванні препарату 1 раз на добу його антигіпертензивний ефект був приблизно таким самим, що і в результаті його застосування двічі на добу в тій самій добовій дозі.

У разі безперервного лікування максимальне зниження артеріального тиску досягається через 8 тижнів після початку лікування; при цьому істотний антигіпертензивний ефект спостерігається вже через 2 тижні лікування.

Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлений.

Рандомізоване дослідження застосування олмесартану та профілактики діабетичної мікроальбумінурії (ROADMAP), проведене за участю 4447 пацієнтів з діабетом 2 типу з нормальним рівнем альбумінурії і як мінімум одним додатковим фактором ризику виникнення серцево-судинних захворювань, проводилося з метою з’ясувати, чи може терапія олмесартаном затримати час появи мікроальбумінурії. Під час середнього періоду відстеження тривалістю 3,2 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо на додаток до інших антигіпертензивних засобів, за винятком інгібіторів АПФ або БРА.

У первинній кінцевій точці дослідження було продемонстровано значне зниження ризику появи мікроальбумінурії при застосуванні олмесартану. Після коригування відмінностей у показниках артеріального тиску дане зниження ризику перестало бути статистично значущим. У 8,2% (у 178 з 2160) пацієнтів групи олмесартану і у 9,8% (у 210 з 2139) ? групи плацебо розвинулася мікроальбумінурія.

У вторинній кінцевій точці серцево-судинні явища відзначалися у 96 пацієнтів (4,3%), які отримували олмесартан, і у 94 пацієнтів (4,2%), які отримували плацебо. Частота смертності від серцево-судинних захворювань була вищою в групі олмесартану, ніж у групі плацебо (15 пацієнтів (0,7%) і 3 пацієнти (0,1%)), незважаючи на подібну частоту виникнення інсульту без летального наслідку (14 пацієнтів (0,6%) і 8 пацієнтів (0,4%)), інфаркту міокарда без летального наслідку (17 пацієнтів (0,8%) і 26 пацієнтів (1,2%)) та смертності, не пов’язаної з серцево-судинними причинами (11 пацієнтів (0,5%) і 12 пацієнтів (0,5%)). Загальна смертність у групі олмесартану була чисельно більш високою (26 пацієнтів (1,2%) і 15 пацієнтів (0,7%)), головним чином, за рахунок більш високої смертності із серцево-судинних причин.

У випробуванні ORIENT (The Olmesartan Reducing Incidence of End-stage Renal Disease in Diabetic Nephropathy Trial) вивчали вплив олмесартану на результат ниркових і серцево-судинних захворювань у 577 рандомізованих пацієнтів в Японії і в Китаї з діабетом 2 типу і яскраво вираженою нефропатією. Під час середнього періоду відстеження тривалістю 3,1 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо на додаток до інших антигіпертензивних засобів, включаючи інгібітори АПФ.

Первинна об’єднана кінцева точка (час першої появи подвоєння сироваткового креатиніну, ниркові захворювання в термінальній стадії, смерть з усіх причин) була досягнута у 116 пацієнтів групи олмесартану (41,1%) і у 129 пацієнтів, які отримували плацебо (45,4%) (HR 0,97 (95% ДІ від 0,75 до 1,24); p = 0,791). Вторинна об’єднана серцево-судинна кінцева точка була досягнута у 40 пацієнтів, які отримували олмесартан (14,2%), і у 53 пацієнтів, які отримували плацебо (18,7%). Дана об’єднана серцево-судинна кінцева точка включала смертність внаслідок серцево-судинних захворювань у 10 (3,5%) пацієнтів, які отримували олмесартан, і у 3 (1,1%) пацієнтів, які отримували плацебо; загальний показник смертності дорівнював 19 (6,7%) і 20 (7,0%), інсульт без летального результату — 8 (2,8%) та 11 (3,9%), інфаркт міокарда без летального результату — 3 (1, 1%) і 7 (2,5%) відповідно.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид — є тіазидним діуретиком. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків повністю не вивчений. Тіазиди впливають на реабсорбцію електролітів у ниркових канальцях, тим самим посилюючи екскрецію натрію та хлориду (приблизно на однаковому рівні). Діючи як діуретик, гідрохлоротіазид зменшує об’єм плазми крові, внаслідок чого підвищується активність реніну в плазмі крові та секреція альдостерону, збільшуються втрати калію та бікарбонату із сечею та знижується їхня концентрація в сироватці. Оскільки зв’язок між рівнем реніну та секрецією альдостерону опосередковується ангіотензином II, на тлі застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з блокатором рецепторів ангіотензину II втрати калію із сечею під дією тіазидних діуретиків можуть знижуватися. При застосуванні гідрохлоротіазиду діурез настає приблизно через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається приблизно через 4 години, а дія зберігається впродовж 6-12 годин.

За даними епідеміологічних досліджень, тривале застосування гідрохлоротіазиду як засобу монотерапії сприяє зниженню ризику серцево-судинних ускладнень та смерті від них.

Клінічна ефективність та безпека

Комбінована терапія олмесартану медоксомілом та гідрохлоротіазидом.

При комбінованій терапії олмесартану медоксомілом та гідрохлоротіазидом антигіпертензивний ефект адитивно посилюється і, як правило, перевищує ефекти кожного з компонентів окремо. За об’єднаними даними плацебо-контрольованих досліджень, у результаті застосування олмесартану медоксомілу/гідрохлоротіазиду в дозах 20/12,5 мг та 20/25 мг середнє зниження систолічного/діастолічного артеріального тиску наприкінці інтервалу дозування (з корекцією на ефект плацебо) становило відповідно до -12/-7 мм рт.ст. та -16/-9 мм рт.ст. Вік та стать клінічно значущого впливу на ефективність комбінованої терапії олмесартану медоксомілом та гідрохлоротіазидом не виявляли.

При застосуванні гідрохлоротіазиду у дозах 12,5 мг та 25 мг у пацієнтів, у яких ефективність монотерапії олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг була недостатньою, спостерігалося додаткове зниження середньодобового систолічного/діастолічного артеріального тиску, який вимірюється шляхом амбулаторного моніторингу артеріального тиску (на -7/-5 мм рт.ст. та -12/-7 мм рт.ст. порівняно з початковими значеннями, досягнутими в результаті монотерапії олмесартану медоксомілом). При вимірюванні артеріального тиску традиційним методом додаткове зниження середнього систолічного/діастолічного артеріального тиску наприкінці інтервалу дозування становило відповідно до -11/-10 мм рт.ст. та -16/-11 мм рт.ст. (порівняно з початковими значеннями).

Комбінована терапія олмесартану медоксомілом та гідрохлоротіазидом залишалася ефективною впродовж тривалого періоду лікування (1 рік). У разі відміни олмесартану медоксомілу (який застосовувався як у комбінації з гідрохлоротіазидом, так і окремо) рикошетної артеріальної гіпертензії не спостерігалося.

Вплив комбінованого препарату олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду на серцево-судинні ускладнення і смертність від них на сьогодні не відомий.

Гідрохлоротіазид

Немеланомний рак шкіри
За доступними даними епідеміологічних досліджень, існує кумулятивний дозозалежний взаємозв’язок між застосуванням гідрохлоротіазиду та розвитком немеланомного раку шкіри. Зафіксовано 71533 випадки базальноклітинного раку шкіри та 8629 випадків плоскоклітинного раку шкіри у дослідженні за участю 1430833 та 172462 особів відповідно. Застосування високих доз гідрохлоротіазиду (?50000 мг кумулятивно) було пов’язано зі скоригованим коефіцієнтом ризику 1,29 (95 % ДІ: 1,23-1,35) для базальноклітинного раку шкіри та 3,98 (95% ДІ: 3,68-4,31) для плоскоклітинного раку шкіри. Спостерігався чіткий вплив кумулятивної дози як при базальноклітинному раку шкіри, так і при плоскоклітинному раку шкіри. Інше дослідження показало можливий зв’язок між виникненням раку губ (плоскоклітинний рак шкіри) та експозицією гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губ у дослідженні за участю 63067 особів, з використанням стратегії вибірки ризику. Вплив кумулятивної дози було продемонстровано зі скоригованим коефіцієнтом ризику 2,1 (95 % ДІ: 1,7-2,6), з підвищенням даного коефіцієнта до 3,9 (3,0-4,9) при застосуванні високої дози (~25000 мг) та до 7,7 (5,7-10,5) при використанні найбільшої кумулятивної дози (~100000 мг) (див. розділ «Особливості застосування»).

Інша інформація
Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone і в комбінації з Ramipril Global Endpoint Trial) і VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes)).

ONTARGET являло собою дослідження, проведене за участю пацієнтів із серцево-судинними або цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або цукровим діабетом 2 типу, що супроводжується ознаками ураження органу-мішені. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дослідження не виявили значимого сприятливого впливу на результат ниркових та/або серцево-судинних захворювань і на смертність від них, тоді як у порівнянні з монотерапією підвищився ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотонії. Враховуючи схожість фармакодинамічних властивостей, дані результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано пацієнтам з діабетичною нефропатією.

ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) являло собою дослідження, проведене з метою виявлення позитивного ефекту від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок, серцево-судинними захворюваннями або обома захворюваннями. Дане дослідження було перервано раніше у зв’язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків. Смертність від серцево-судинних захворювань і виникнення інсульту були частішими в групі, що приймала аліскірен, ніж у групі, що приймала плацебо, та повідомлення про небажані явища і серйозні небажані явища (гіперкаліємія, гіпотензія і порушення функції нирок) були частішими в групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі плацебо.

Всмоктування та розподіл.
Олмесартану медоксоміл.
Олмесартану медоксоміл — це проліки. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією естераз у слизовій оболонці кишечнику та в портальній крові під час всмоктування з травного тракту. Ані у плазмі, ані в продуктах виділення олмесартану медоксоміл або бокова медоксомільна група у незміненому стані не виявлялися. Середня абсолютна біодоступність олмесартану у формі таблеток становила 25,6 %. Середня максимальна концентрація (Cmаx) олмесартану в плазмі крові досягається приблизно через 2 години після застосування внутрішньо. У разі одноразового застосування внутрішньо в дозі до 80 мг концентрація олмесартану в плазмі збільшується приблизно пропорційно дозі. Їжа чинить мінімальний вплив на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна застосовувати незалежно від вживання їжі. Клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці олмесартану в осіб різної статі не виявлено. Олмесартан активно зв’язується з білками плазми (99,7 %), проте ризик клінічно значущих взаємодій з іншими препаратами внаслідок конкуренції за зв’язування з білками плазми невеликий (підтвердження тому — відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартану медоксомілом та варфарином). З клітинами крові олмесартан зв’язується незначною мірою. Середній об’єм розподілу після внутрішньовенного введення невеликий (16-29 л).

Гідрохлоротіазид.
У разі застосування внутрішньо олмесартану медоксомілу в комбінації з гідрохлоротіазидом медіана часу досягнення Сmax гідрохлоротіазиду в плазмі крові становила 1,5-2 години. Гідрохлоротіазид зв’язується з білками плазми на 68 %, а його уявний об’єм розподілу становить 0,83-1,14 л/кг.

Біотрансформація та елімінація.
Олмесартану медоксоміл.
Сумарний кліренс олмесартану для плазми крові становить приблизно 1,3 л/годину (коефіцієнт варіації 19 %) та порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/годину) відносно невисокий. Після одноразового застосування внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10-16 % радіоактивної мітки виявлялися в сечі (велика частина — впродовж 24 годин після прийому); радіоактивна мітка, що залишилася, виявлялася в калі. Враховуючи, що системна біодоступність препарату становить 25,6 %, можна розрахувати, що олмесартан, що всмоктався, виводиться як нирками (приблизно 40 %), так і гепатобіліарною системою (приблизно 60 %). Вся радіоактивна мітка, виявлена у продуктах виділення, знаходилася у складі олмесартану. Інших значущих метаболітів виявлено не було. У кишково-печінковому кругообігу олмесартан участі практично не бере. Оскільки велика частина олмесартану виводиться з жовчю, застосовувати його пацієнтам з обструкцією жовчних проток протипоказано. Кінцевий період напіввиведення олмесартану після багаторазового застосування внутрішньо змінюється в діапазоні від 10 до 15 г. Стаціонарний стан досягався після перших кількох прийомів; після 14 днів багаторазового застосування подальшого накопичення препарату не спостерігалося. Нирковий кліренс становив приблизно 0,5-0,7 л/годину та від дози препарату не залежав.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується та майже повністю виводиться в незміненому стані із сечею. Після застосування внутрішньо приблизно 60 % дози виводиться в незміненому стані впродовж 48 годин. Нирковий кліренс становить приблизно 250-300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення — близько 10-15 годин.

Комбінація олмесартану медоксомілу з гідрохлоротіазидом .

У разі застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з олмесартану медоксомілом системна біодоступність першого знижується приблизно на 20%, проте подібне зниження не має клінічного значення. Фармакокінетика олмесартану у разі його застосування в комбінації з гідрохлоротіазидом не змінюється.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів.

Пацієнти літнього віку ( віком від 65 років).
У пацієнтів літнього віку (65-75 років), хворих на артеріальну гіпертензію, площа під фармакокінетичною кривою (AUC) олмесартану в стаціонарному стані була приблизно на 35 % вищою, ніж у пацієнтів молодшого віку, а у пацієнтів віком ?75 років — приблизно на 44 % вищою.

Зважаючи на наявні дані, можна вважати, що в осіб літнього віку (як здорових, так і хворих на артеріальну гіпертензію) системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у здорових добровольців.

Порушення функції нирок.
У пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня AUC олмесартану в стаціонарному стані була відповідно на 62 %, 82 % та 179 % вищою, ніж у здорових добровольців. Період напіввиведення гідрохлоротіазиду у пацієнтів з порушеннями функції нирок збільшений.

Порушення функції печінки.
Після одноразового застосування внутрішньо AUC олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості була відповідно на 6 % та 65 % вищою, ніж у здорових добровольців контрольної групи з такими самими демографічними показниками. У здорових добровольців та у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості незв’язана фракція олмесартану через 2 години після прийому становила відповідно до 0,26 %, 0,34 % та 0,41 %. Після багаторазового застосування середня AUC олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості була на 65 % вищою, ніж у здорових добровольців контрольної групи з такими самими демографічними показниками. Значення Cmаx олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки та здорових добровольців були схожими. У пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки ефективність олмесартану медоксомілу не визначена. На фармакокінетику гідрохлоротіазиду порушення функції печінки істотно не впливали.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами
Лікарський засіб колесевелам, що зв’язує жовчні кислоти
Одночасний прийом 40 мг олмесартану медоксомілу і 3750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових добровольців призводив до зниження Cmax на 28% і до зниження AUC на 39% для олмесартану. Менший вплив, зниження Cmax і AUC на 4% і 15% відповідно, спостерігався, коли олмесартану медоксоміл призначали за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду. Час напіввиведення олмесартану знижувався на 50-52% незалежно від того, призначалися препарати спільно чи прийом олмесартану відбувався за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду.

Доклінічні дані з безпеки

Токсичний вплив комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду оцінювали у дослідженнях із багаторазовим пероральним введенням препарату щурам та собакам (до 6 місяців).

Як і при застосуванні препарату окремо, так і у разі застосування з іншими лікарськими засобами того ж класу, токсичний вплив даної комбінації направлений головним чином на нирки. На фоні застосування комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду спостерігались функціональні зміни нирок (підвищення азоту сечовини та креатиніну сироватки). У щурів та собак, яким застосовували комбінацію з високими дозами компонентів, спостерігались дегенерація і регенерація нирок, можливо, через порушення ниркової гемодинаміки (зниження ниркового кровотоку внаслідок артеріальної гіпотензії у поєднанні з гіпоксією та дегенерацією канальцевих клітин). Крім того, застосування комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду призводило до зниження показників еритроцитів (числа еритроцитів, гемоглобіну та гематокриту) та зменшення маси серця у щурів. Дані результати спостерігалися і у разі застосування інших блокаторів АТ1-рецепторів та інгібіторів АПФ. Ймовірно, вони зумовлені фармакологічною дією олмесартану медоксомілу у високих дозах і не спостерігаються у разі застосування препарату у рекомендованих терапевтичних дозах.

У дослідженнях генотоксичного впливу комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду, а також цих компонентів окремо жодних ознак клінічно значущої генотоксичності не було виявлено.

Канцерогенний вплив комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду не вивчався, оскільки в клінічній практиці ознак канцерогенного впливу окремих компонентів препарату не було виявлено.

У мишей та щурів, яким застосовували олмесартану медоксоміл у комбінації з гідрохлоротіазидом, ознак тератогенного впливу не було виявлено. Як і слід було очікувати для лікарських засобів даного класу, у щурів, яким застосовували комбінацію олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду під час вагітності, спостерігалася токсична дія на плід, що виявлялася в значному зниженні маси тіла плода (див. розділ «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Eсенціальна гіпертензія.

Комбінований препарат Олметек плюс призначений для дорослих пацієнтів, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу не забезпечує зниження артеріального тиску до необхідного рівня.

— Підвищена чутливість до діючих речовин, до будь-якої з допоміжних речовин або до інших похідних сульфаніламідів (гідрохлоротіазид також є похідним сульфаніламідів).
— Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
— Стійка гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія та клінічно виражена гіперурикемія.
— Тяжкі порушення функції печінки, холестаз та обструктивні захворювання жовчних шляхів.
— Вагітність або планування вагітності.

Сумісне застосування лікарського засобу Олметек плюс і препаратів, що містять аліскірен, протипоказано пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2).

Потенційно можливі взаємодії пов ‘ язані із застосуванням як олмесартану медоксомілу , так і гідрохлоротіазиду.

Одночасне застосування не рекомендується
Препарати літію.
При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та іноді з блокаторами рецепторів ангіотензину II спостерігалося оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та його токсичної дії. Крім того, за наявності тіазидів нирковий кліренс літію знижується, тому ризик його токсичної дії на тлі застосування гідрохлоротіазиду може збільшуватися. У зв’язку з цим застосування препарату Олметек плюс у поєднанні з літієм не рекомендується. У пацієнтів, яким ці препарати необхідно призначати одночасно, під час лікування слід ретельно контролювати концентрацію літію в сироватці.

Одночасне застосування, що вимагає обережності
Баклофен.
Може посилюватися гіпотензивна дія.
Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЛЗ).
НПЛЗ (наприклад ацетилсаліцилова кислота (>3 г/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЛЗ) можуть послабляти антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та блокаторів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад у зневоднених пацієнтів або пацієнтів літнього віку із захворюваннями нирок) на тлі застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II одночасно з препаратами, які інгібують циклооксигеназу, ці порушення можуть посилюватися, зокрема може виникати гостра ниркова недостатність, яка, у більшості випадків має оборотний характер. Тому зазначені препарати в комбінації один з одним слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти при цьому повинні вживати достатню кількість рідини. Крім того, після початку комбінованої терапії та потім з регулярним інтервалом функцію нирок у пацієнтів потрібно контролювати.

Одночасне застосування, що вимагає особливої уваги
Аміфостин
Може посилюватися антигіпертензивна дія.
Інші гіпотензивні засоби.
Антигіпертензивний ефект препарату Олметек плюс може посилюватися у разі його застосування одночасно з іншими препаратами, які знижують артеріальний тиск.

Етиловий спирт, барбітурати, наркотичні аналгетики та антидепресанти.

Можуть посилитися прояви ортостатичної гіпотензії.

Потенційно можливі взаємодії з олмесартану медоксомілом.

Одночасне застосування не рекомендується
Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірен.
Дані клінічних випробувань показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), пов’язана зі спільним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти небажаних явищ, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (в тому числі гостра ниркова недостатність), в порівнянні з використанням одного засобу, який діє на РААС.

Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові.
З огляду на досвід застосування інших лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, концентрація калію в сироватці крові може збільшуватися при одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калієвмісних замінників харчової солі та інших препаратів, здатних підвищувати концентрацію калію в крові (таких як гепарин, інгібітори АПФ). При призначенні препарату Олметек плюс одночасно з препаратами, які впливають на рівень калію, рекомендується контролювати сироваткову концентрацію калію.

Лікарський засіб колесевелам, що зв’язує жовчні кислоти.
Спільне застосування колесевеламу гідрохлориду, що зв’язує жовчні кислоти, зменшує системний вплив і пікову концентрацію олмесартану в плазмі, а також знижує період напіввиведення. Прийом олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду знижував ефект лікарської взаємодії. Слід розглянути можливість прийому олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду.

Додаткова інформація.

Відзначалося помірне зниження біодоступності олмесартану медоксомілу після лікування антацидами (магнію-алюмінію гідроксидом). Олмесартану медоксоміл не виявляє значного впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину або фармакокінетику дигоксину. У здорових добровольців, які приймали олмесартану медоксоміл одночасно з правастином, клінічно значущих змін фармакокінетики цих препаратів не відзначалося.У дослідженняхin vitroклінічнозначущогопригнічення олмесартаном активності ізоферментів IA1/2, IIA6, IIC8/9, IIC19, IID6, IIE1 та IIIA4 цитохрому Р450 у людини виявлено не було; відносно ізоферментів цитохрому Р450 у тварин олмесартан або чинив незначну індукуючу дію, або не чинив жодної. Таким чином, клінічнозначущихвзаємодій між олмесартаном та лікарськими засобами, які метаболізуються за участю зазначених ізоферментівсистеми цитохрому P450, не очікується.

Потенційно можливі взаємодії з гідрохлоротіазидом.

Одночасне застосування не рекомендується
Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові.

Гіпокаліємічна дія гідрохлоротіазиду може посилюватися при його одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що спричинюють втрату калію та гіпокаліємію (наприклад з калійуретичними діуретиками, проносними засобами, кортикостероїдами, АКТГ, амфотерицином, карбеноксолоном, пеніциліном G натрію та похідними саліцилової кислоти). Тому застосовувати гідрохлоротіазид одночасно з цими препаратами не рекомендується.

Одночасне застосування, що вимагає обережності
Cолі кальцію.
За рахунок уповільнення екскреції кальцію тіазидні діуретики можуть збільшувати його концентрацію в сироватці крові. Якщо необхідно застосовувати препарати кальцію, рівень його концентрації в сироватці потрібно контролювати, а відповідну дозу кальцію — коригувати.

Холестирамін та колестипол.
На тлі застосування аніонообмінних смол всмоктування гідрохлоротіазиду уповільнюється

Серцеві глікозиди.
Застосування серцевих глікозидів призводить до того, що гіпокаліємія та гіпомагніємія, спричинені тіазидами, збільшують ризик аритмій.

Лікарські засоби, ефективність яких залежить від змін концентрації калію в сироватці крові.У разі застосування препарату Олметек плюс одночасно з лікарськими засобами, ефективність яких залежить від змін концентрації калію в сироватці крові (наприклад із серцевими глікозидами та антиаритмічними засобами), а також із препаратами, що спричинюють аритмію піруетного типу (шлуночкову тахікардію), у тому числі з деякими антиаритмічними засобами, рекомендується проводити регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові та ЕКГ:

— антиаритмічні засоби класу Ia (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
— антиаритмічні засоби класу III (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
— деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
— інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно).

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин).

Гідрохлоротіазид може посилювати ефективність недеполяризуючих релаксантів скелетних м’язів.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін та біпериден).

Знижуючи моторику шлунково-кишкового тракту та швидкість спорожнення шлунка, антихолінергічні засоби можуть збільшувати біодоступність тіазидних діуретиків.

Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін).

Терапія тіазидом може впливати на толерантність до глюкози. Може бути необхідна корекція дози цукрознижувальних засобів.

Метформін.
Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик розвитку лактоацидозу, спричиненого функціональною нирковою недостатністю, яка іноді виникає внаслідок застосування гідрохлоротіазиду.

Бета-блокатори та діазоксид.
Гіперглікемічна дія бета-адреноблокаторів та діазоксиду може посилюватися під впливом тіазидів.

Пресорні аміни (наприклад норадреналін).
Ефективність пресорних амінів може знижуватися.

Лікарські засоби, які застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).

Оскільки гідрохлоротіазид іноді спричиняє збільшення концентрації сечової кислоти в сироватці, може бути необхідна корекція дози урикозуричних препаратів для лікування подагри. Крім того, іноді необхідно збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. У разі застосування алопуринолу одночасно з тіазидом частота алергічних реакцій на алопуринол може збільшуватися.

Амантадин.
Тіазиди можуть збільшувати ризик розвитку побічних реакцій, спричинених амантадином.

Цитостатики (наприклад циклофосфамід, метотрексат).
Тіазиди можуть знижувати виведення нирками протипухлинних препаратів та посилювати їхню пригнічувальну дію на кістковий мозок.

Саліцилати.
У разі прийому саліцилатів у високих дозах гідрохлоротіазид може посилювати їхню токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа.
У публікаціях описано окремі випадки гемолітичної анемії в результаті застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з метилдопою.

Циклоспорин.
Одночасне застосування тіазидів з циклоспорином може збільшувати ризик гіперурикемії та ускладнень, аналогічних подагрі.

Тетрациклін.
Застосування тіазидів одночасно з тетрацикліном збільшує ризик уремії, що спричинюється тетрацикліном. Доксицикліну цей ефект, ймовірно, не стосується.

Карбамазепін.
З огляду на ризик виникнення симптомної гіпонатріємії необхідно проводити клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби.
Діуретичні засоби можуть призвести до дегідратації хворого, тому потрібно провести регідратацію пацієнта перед застосуванням великих доз йодовмісних контрастних засобів для зменшення ризику розвитку гострої ниркової недостатності.

Дорослі.

Олметек плюс не є препаратом першого вибору. Він призначений для пацієнтів, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу в дозі 20 мг не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску.

Таблетки препарату Олметек плюс приймають 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.

За наявності клінічних показань допускається переведення пацієнта з монотерапії олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг відразу на комбінований препарат, проте при цьому слід враховувати той факт, що максимальна гіпотензивна дія олмесартану медоксомілу досягається через 8 тижнів після початку лікування.

Рекомендується титрування дози кожного з компонентів

Олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид у дозі 20/12,5 мг або 40/12,5 мг можна призначати пацієнтам, у яких застосування одного тільки олмесартану медоксомілу в дозі 20 мг або 40 мг не забезпечує досягнення необхідного рівня артеріального тиску.

Олмесартану медоксоміл/ гідрохлоротіазид у дозі 20/25 мг або 40/25 мг можна призначати пацієнтам, у яких застосування олмесартану медоксоміл/ гідрохлоротіазиду в дозі 20/12,5 мг або 40 мг/12,5 мг не забезпечує досягнення необхідного рівня артеріального тиску.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років).
Пацієнтам літнього віку комбінований препарат рекомендується застосовувати в тій самій дозі, що й дорослим пацієнтам.

Порушення функції нирок.
У разі застосування препарату Олметек плюс пацієнтам з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) рекомендується періодично контролювати функцію нирок. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) Олметек плюс протипоказаний (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування», «Фармакологічні властивості»).

Порушення функції печінки.
Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості Олметек плюс слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам з порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості олмесартану медоксоміл рекомендується застосовувати в початковій дозі 10 мг 1 раз на добу, а максимальна доза не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з порушеннями функції печінки, які вже приймають діуретичні засоби та (або) інші антигіпертензивні засоби, рекомендується ретельно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок. Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки відсутній. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, а також із холестазом та обструкцією жовчних проток Олметек плюс протипоказаний (див. розділи «Протипоказання», «Фармакологічні властивості»).

Спосіб застосування.
Таблетки ковтають цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад склянкою води). Таблетки не слід розжовувати. Препарат рекомендується приймати щодня в один і той же час.

Діти.
Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Олметек плюс дітям (віком до 18 років) не встановлені. Дані відсутні.

Спеціальна інформація, що стосується симптомів або лікування передозування препарату Олметек плюс відсутня.

За пацієнтом слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичне підтримуюче лікування. Лікування симптоматичне і залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. Можуть бути рекомендовані блювотні засоби та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування іноді рекомендується активоване вугілля. Слід регулярно контролювати рівень електролітів та креатиніну у сироватці крові. У разі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти у горизонтальне положення та швидко провести внутрішньовенну інфузію ізотонічного розчину натрію хлориду.

Найімовірнішими проявами передозування олмесартану медоксомілу є артеріальна гіпотензія та тахікардія, крім того, може виникати брадикардія. Передозування гідрохлоротіазидом супроводжується електролітними порушеннями (гіпокаліємією, гіпохлоремією) та зневодненням, обумовленим надмірним діурезом. Найчастішими проявами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може спричинювати м’язові спазми та/або посилювати аритмію, що виникає в результаті застосування супутніх препаратів (серцевих глікозидів або деяких антиаритмічних засобів).

Чи виводиться олмесартан або гідрохлоротіазид при гемодіалізі, невідомо.

Найчастіше при застосуванні препарату виникають такі побічні реакції, як головний біль (2,9 %), запаморочення (1,9 %), підвищена втомлюваність (1,0 %).

Гідрохлоротіазид може спричиняти або посилювати гіповолемію, що може призводити до порушення електролітного балансу.

У клінічних дослідженнях, у яких брали участь 1155 пацієнтів, які приймали олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид у дозах 20/12,5 мг або 20/25 мг, та 466 пацієнтів, які отримували плацебо (тривалість застосування препаратів становила до 21 місяця), загальна частота побічних реакцій на тлі комбінованої терапії олмесартану медоксомілом/ гідрохлоротіазидом була приблизно такою ж, що і на тлі застосування плацебо. Частота випадків відміни препарату у зв’язку з побічними реакціями в групі олмесартану медоксомілу/ гідрохлоротіазиду 20/12,5 мг — 20/25 мг (2 %) та в групі плацебо (3 %) також була приблизно однаковою. В цілому, частота побічних реакцій на тлі комбінованої терапії олмесартану медоксомілом/ гідрохлоротіазидом (порівняно з плацебо) не залежала від віку (хворі віком до 65 років порівняно з хворими віком від 65 років), статі або раси пацієнтів, хоча запаморочення у пацієнтів віком від 75 років виникало дещо частіше.

Крім того, безпека препарату при застосуванні високих доз вивчалася в клінічних дослідженнях, у яких брали участь 3709 пацієнтів, які приймали олмесартану медоксоміл у комбінації з гідрохлоротіазидом у дозах 40 мг/12,5 мг та 40 мг/25 мг. Побічні реакції, що спостерігалися під час проведення клінічних досліджень, у постмаркетингових дослідженнях або інформація про які була отримана за спонтанними повідомленнями, а також побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні окремих компонентів препарату — олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду — наведено в таблиці нижче.

Для класифікації частоти виникнення побічних реакцій використовувалася така термінологія: дуже часто (?1/10), часто (?1/100, <1/10), нечасто (?1/1000, <1/100), рідко (?1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних).

Були повідомлення про кілька випадків рабдоміолізу, що перебував у тимчасовому взаємозв’язку із застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ.

Були повідомлення про такі побічні реакції, що можуть спостерігатися при застосуванні гідрохлоротіазиду: сухість у роті, відчуття спраги, анафілактичний шок, кома, синдром Стівенса-Джонсона, дезорієнтація, зміна настрою, пневмоніт. Застосування діуретиків тіазидного ряду може призвести до зниження толерантності до глюкози, що, у свою чергу, може призвести до маніфестації латентного цукрового діабету. При застосуванні гідрохлоротіазиду можлива поява гіпохлоремічного алкалозу, який може індукувати напади подагри у хворих з її асимптомним перебігом.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Дуже важливо повідомляти про підозрювані побічні реакції після реєстрації препарату. Це дає змогу безперервно спостерігати за співвідношенням користь/ризик застосування лікарського засобу.

У разі виникнення небажаних проявів, побічних реакцій або у разі відсутності терапевтичної дії необхідно повідомити за адресою ТОВ «Алвоген Україна», 02660, м. Київ, Броварський проспект, 5 «И», тел./факс +38044 517-75-00, електронна адреса pharmacovigilance@alvogen.com та через національну систему повідомлень.

Зменшення об’єму циркулюючої крові.
У пацієнтів зі зниженим об’ємом циркулюючої крові та (або) низьким рівнем натрію, обумовленими інтенсивною терапією діуретиками, низькосольовою дієтою, діареєю або блюванням, може виникати клінічно виражена артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому препарату. До початку застосування препарату Олметек плюс зазначені вище явища слід усунути.

Інші явища, що супроводжуються стимуляцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.Пацієнти, у яких судинний тонус та функція нирок значною мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у разі тяжкої застійної серцевої недостатності або патології нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), можуть реагувати на інші препарати, що впливають на цю систему, відчуваючи гостру артеріальну гіпотензію, азотемію, олігурію або, в окремих випадках, гостру ниркову недостатність.

Реноваскулярна гіпертензія.
Застосування препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки пов’язано з підвищеним ризиком розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності.

Порушення функції нирок та трансплантація нирки.

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) лікарський засіб Олметек плюс протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»). Пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ?30 мл/хв, але <60 мл/хв) коригувати дозу препарату не потрібно. Однак таким пацієнтам лікарський засіб слід застосовувати з обережністю, при цьому рекомендується періодично контролювати концентрацію калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. У пацієнтів з порушеннями функції нирок може виникати азотемія, спричинена тіазидними діуретиками. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною, необхідний ретельний перегляд схеми лікування і, можливо, відміна діуретиків. Клінічний досвід застосування лікарського засобу Олметек плюс пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).
Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС на фоні одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується.

Якщо терапія з подвійною блокадою є абсолютно необхідною, то вона повинна проводитися тільки під наглядом фахівця, а також на фоні ретельного спостереження за функцією нирок, рівнем електролітів і артеріальним тиском.

Пацієнтам із діабетичною нефропатією не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II.

Порушення функції печінки.

Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки відсутній. Крім того, у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки незначні порушення водно-електролітного балансу на тлі терапії тіазидами можуть спричинити печінкову кому. З цієї причини пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості препарат слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, холестазом та обструкцією жовчних проток лікарський засіб Олметек плюс протипоказаний.

Стеноз устя аорти та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.

Як і у разі застосування інших вазодилататорів, олмесартану медоксоміл з обережністю призначають при стенозі устя аорти або при мітральному стенозі, а також у разі обструктивної гіпертрофічної кардіоміопатії.

Первинний альдостеронізм.
Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні засоби, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему. Тому лікарський засіб Олметек плюс таким пацієнтам не рекомендований.

Метаболічні та ендокринні ефекти.
Препарати групи тіазидів можуть спричинювати порушення толерантності до глюкози. Пацієнтам з цукровим діабетом потрібно коригувати дозу інсуліну або пероральних цукрознижувальних засобів. Застосування тіазидів може сприяти розвитку прихованого цукрового діабету.

На тлі прийому тіазидних діуретиків можуть виникати такі побічні реакції, як підвищення рівня холестерину та тригліцеридів. У ряді випадків застосування тіазидів може сприяти розвитку гіперурикемії або подагри. Гідрохлоротіазид здатний підвищувати рівень вільного білірубіну у сироватці крові.

Електролітні порушення.

Як і у разі застосування будь-яких діуретиків, при застосуванні гідрохлоротіазиду слід з певним інтервалом контролювати сироваткові концентрації електролітів. Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричиняти порушення водно-електролітного балансу (у тому числі гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушень водно-електролітного балансу є: сухість у роті, спрага, слабкість, тривалий сон, сонливість, занепокоєння, м’язовий біль або судоми, м’язова стомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та порушення з боку травного тракту, зокрема нудота та блювання. Ризик розвитку гіпокаліємії найбільш високий при цирозі печінки, при різкому збільшенні діурезу, при недостатньому прийомі електролітів внутрішньо, а також при застосуванні кортикостероїдів та АКТГ як супутніх препаратів. З іншого боку, внаслідок блокади рецепторів ангіотензину II (AT1) олмесартану медоксомілом, що входить до складу препарату Олметек плюс, можлива гіперкаліємія, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або із серцевою недостатністю, а також у пацієнтів із цукровим діабетом. Пацієнтам цієї групи концентрацію калію в сироватці крові слід контролювати належним чином. Препарат Олметек плюс слід з обережністю застосовувати одночасно з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками, калієвмісними замінниками харчової солі та іншими препаратами, які можуть підвищувати концентрацію калію в крові. Даних про те, що олмесартану медоксоміл може послаблювати або запобігати гіпонатріємії, що спричинюється діуретиками, немає. Дефіцит хлоридів, як правило, характеризується низьким ступенем тяжкості і не вимагає спеціального лікування. Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію із сечею та спричиняти легке та скороминуще підвищення його концентрації в сироватці крові за відсутності будь-яких порушень метаболізму кальцію. Гіперкальціємія може свідчити про прихований паратиреотоксикоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазиди потрібно відмінити. Тіазиди посилюють виведення із сечею магнію, що може призводити до гіпомагніємії. У пацієнтів з набряками може в жарку погоду виникати гіпонатріємія розведення.

Препарати літію.
Як і інші лікарські засоби, що містять блокатори рецепторів ангіотензину II у комбінації з тіазидом, препарат Олметек плюс не рекомендується застосовувати одночасно з препаратами літію.

Спру-подібна ентеропатія

У дуже рідкісних випадках повідомляли про тяжку хронічну діарею зі значною втратою маси тіла, що розвинулася через кілька місяців або років після початку лікування у пацієнтів, які приймали олмесартан; причиною її виникнення є, імовірно, місцева відстрочена реакція гіперчутливості. Результати біопсії слизової кишечнику у таких пацієнтів часто демонстрували атрофію кишкових ворсинок. Якщо дані симптоми виникнуть у пацієнта під час лікування олмесартаном і якщо можна виключити іншу ймовірну етіологію, терапію олмесартаном слід негайно відмінити та не слід відновлювати. Якщо діарея не зникне впродовж одного тижня після закінчення прийому лікарського засобу, слід звернутися до спеціаліста (наприклад до гастроентеролога).

Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома
Гідрохлоротіазид є сульфонамідом та може викликати реакції ідіосинкразії, що призводять до гострої перехідної міопії та гострого нападу закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий розвиток короткозорості або появи болю в очах та, як правило, виникають протягом проміжку часу від декількох годин до декількох тижнів після початку лікування. Нелікований напад гострої закритокутової глаукоми може призвести до стійкої втрати зору. У першу чергу слід якнайшвидше відмінити гідрохлоротіазид. Якщо внутрішньоочний тиск не піддається контролю, може виникнути необхідність прийняття рішення про негайне терапевтичне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку закритокутової глаукоми може бути наявність в анамнезі алергії на сульфонаміди або пеніцилін.

Етнічні відмінності.
Як і у разі застосування інших блокаторів рецепторів ангіотензину II, антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу у представників негроїдної раси виражена дещо слабше, ніж у представників інших рас (можливо, через те, що у представників негроїдної раси частішим є низький рівень реніну).

Антидопінговий тест.
Гідрохлоротіазид, що входить до складу цього препарату, може давати псевдопозитивний результат в антидопінговому тесті.

Вагітність.
Олметек плюс протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність підтверджується під час лікування препаратом Олметек плюс, лікування слід негайно припинити і в разі необхідності замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування в період вагітності.

Інші запобіжні заходи

Надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з генералізованим атеросклерозом, ішемічною хворобою серця або ішемічним ураженням головного мозку може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Ризик алергічних реакцій на гідрохлоротіазид вищий у пацієнтів з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі, проте такі реакції можуть виникати і у пацієнтів без таких захворювань в анамнезі.

За даними наукової літератури, діуретики тіазидного ряду можуть викликати загострення або активацію системного червоного вовчака.

Під час застосування діуретиків тіазидного ряду можливий розвиток реакцій фотосенсибілізації. У таких випадках рекомендується відміна препарату. Якщо лікар вважає за потрібне повторно призначити препарат, то хворому рекомендується захищати ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів або штучного ультрафіолетового опромінення.

Немеланомний рак шкіри.
Підвищений ризик виникнення немеланомного раку шкіри (базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми) після застосування більш високих сумарних доз гідрохлоротіазиду був виявлений у двох епідеміологічних дослідженнях, що базувалися на даних Данського національного реєстру онкологічних захворювань. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може бути механізмом розвитку немеланомного раку шкіри.

Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид, потрібно проінформувати про можливий ризик виникнення немеланомного раку шкіри. Рекомендується періодично перевіряти стан шкіри на наявність нових уражень та негайно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри.

Пацієнтів потрібно проінформувати про можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також про необхідність в разі такого впливу адекватного захисту шкіри для мінімізації ризику виникнення раку шкіри.

Необхідно негайно проводити дослідження, в тому числі гістологічні дослідження біопсійного матеріалу, при виникненні будь-яких підозрілих шкірних реакцій.

Пацієнтам з немеланомним раком шкіри в анамнезі може бути доцільним переглянути застосування гідрохлоротіазиду (див. розділ «Побічні реакції»).

Лікарський засіб містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з уродженою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або з порушенням всмоктування глюкози і галактози.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.
Олмесартану медоксоміл.
Застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказане вагітним або жінкам, які планують вагітність
Епідеміологічні дані, що стосуються ризику тератогенної дії, обумовленої застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину II у І триместрі вагітності, не дають змоги зробити певних висновків, проте незначне збільшення ризику не виключено. У контрольованих епідеміологічних дослідженнях жодних даних, що стосуються ризику тератогенної дії блокаторів рецепторів ангіотензину II, отримано не було, проте не можна виключити, що на тлі застосування препаратів цього класу ризик аналогічної дії може збільшуватися. За винятком випадків, коли блокатори рецепторів ангіотензину II застосовуються із життєво важливих причин, пацієнткам, які планують вагітність, рекомендується перейти на інші гіпотензивні засоби, безпека застосування яких при вагітності доведена. У разі діагностування вагітності блокатори рецепторів ангіотензину II слід негайно відмінити і, якщо необхідно, почати лікування іншими препаратами.

Встановлено, що у разі застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності не виключена поява ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо блокатори рецепторів ангіотензину II застосовувалися в ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести УЗД щодо функції нирок і розвитку черепа у плода.

За новонародженими, матері яких застосовували блокатори рецепторів ангіотензину II, слід пильно спостерігати щодо виникнення артеріальної гіпотензії.

Гідрохлоротіазид.
Досвід застосування гідрохлоротіазиду під час вагітності, особливо в І триместрі, обмежений. Результатів експериментальних досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлоротіазид проникає крізь плаценту. З огляду на механізм дії гідрохлоротіазиду, його застосування в ІІ і ІІІ триместрах вагітності може викликати порушення фетоплацентарного кровотоку та шкідливо діяти на плід і новонародженого, викликаючи жовтяницю, електролітні порушення і тромбоцитопенію.

Гідрохлоротіазид не призначений для лікування водянки у вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки він може викликати зменшення об’єму плазми і гіпоперфузію плаценти та при цьому не приносити належної користі для лікування захворювання.

Гідрохлоротіазид також не рекомендується застосовувати для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих окремих випадків, коли не можна призначати інші препарати.

Комбінований лікарський засіб олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазидпротипоказаний вагітним або жінкам, які планують вагітність.

Період годування груддю.
Олмесартану медоксоміл.
Інформація щодо застосування препарату Олметек плюс під час годування груддю до цього часу відсутня, тому жінкам, які годують груддю, препарат призначати не слід. Замість нього можна застосовувати інші препарати, безпека яких у період годування груддю доведена, особливо при годуванні груддю новонароджених або недоношених дітей.

Гідрохлоротіазид.
Гідрохлоротіазид у невеликих кількостях потрапляє в грудне молоко. Високі дози тіазидів, що викликають інтенсивний діурез, можуть пригнічувати утворення грудного молока. Якщо його застосування вкрай необхідне, годування груддю потрібно припинити.

Застосовувати препарат Олметек плюс в період годування груддю не рекомендується. При застосуванні лікарського засобу Олметек плюс під час годування груддю доза повинна бути максимально низькою.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або з іншими механізмами.

Препарат Олметек плюс може спричиняти незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Іноді у хворих, які застосовують антигіпертензивні засоби, можуть спостерігатися запаморочення та підвищена втомлюваність, внаслідок чого може знижуватися реакція.

Термін придатності
5 років.

Умови зберігання.
Не потребує спеціальних умов зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Категорія відпуску.
За рецептом.

Top 20 medicines with the same components:

Top 20 medicines with the same treatments:

Treatment of essential hypertension.

Treatment of hypertension in children and adolescents from 6 to less than 18 years of age.

Posology

Adults

The recommended starting dose of Olmetec 40 mg is 10 mg once daily. In patients whose blood pressure is not adequately controlled at this dose, the dose of Olmetec 40 mg may be increased to 20 mg once daily as the optimal dose. If additional blood pressure reduction is required, Olmetec 40 mg dose may be increased to a maximum of 40 mg daily or hydrochlorothiazide therapy may be added.

The antihypertensive effect of Olmetec 40 mg is substantially present within 2 weeks of initiating therapy and is maximal by about 8 weeks after initiating therapy. This should be borne in mind when considering changing the dose regimen for any patient.

Elderly (65 years or older)

No adjustment of dosage is generally required in older people (see below for dose recommendations in patients with renal impairment). If up-titration to the maximum dose of 40mg daily is required, blood pressure should be closely monitored.

Renal impairment

The maximum dose in patients with mild to moderate renal impairment (creatinine clearance of 20 — 60 mL/min) is 20 mg Olmetec 40 mg once daily, owing to limited experience of higher dosages in this patient group. The use of Olmetec 40 mg in patients with severe renal impairment (creatinine clearance < 20 mL/min) is not recommended, since there is only limited experience in this patient group.

Hepatic impairment

No adjustment of dosage recommendations is required for patients with mild hepatic impairment. In patients with moderate hepatic impairment, an initial dose of 10 mg Olmetec 40 mg once daily is recommended and the maximum dose should not exceed 20 mg once daily. Close monitoring of blood pressure and renal function is advised in hepatically-impaired patients who are already receiving diuretics and/or other antihypertensive agents. There is no experience of Olmetec 40 mg in patients with severe hepatic impairment, therefore use is not recommended in this patient group. Olmetec 40 mg should not be used in patients with biliary obstruction.

Paediatric population

Children and adolescents from 6 to less than 18 years of age

The recommended starting dose of Olmetec 40 mg in children from 6 to less than 18 years of age is 10 mg Olmetec 40 mg once daily. In children whose blood pressure is not adequately controlled at this dose, the dose of Olmetec 40 mg may be increased to 20 mg once daily. If additional blood pressure reduction is required, in children who weigh > 35 kg, the Olmetec 40 mg dose may be increased to a maximum of 40 mg. In children who weigh < 35 kg, the daily dose should not exceed 20 mg.

Other paediatric population

The safety and efficacy of Olmetec 40 mg in children and aged 1 to 5 years old have not yet been established.1 and 5.2 but no recommendation on a posology can be made.

Olmetec 40 mg should not be used in children below 1 years of age because of safety concerns and lack of data in this age group.

Method of administration:

In order to assist compliance, it is recommended that Olmetec 40 mg be taken at about the same time each day, with or without food, for example at breakfast time. The tablet should be swallowed with a sufficient amount of fluid (e.g. one glass of water). The tablet should not be chewed.

Second and third trimesters of pregnancy.

Biliary obstruction.

The concomitant use of Olmetec 40 mg with aliskiren-containing products is contraindicated in patients with diabetes mellitus or renal impairment (GFR < 60 ml/min/1.73 m²).

Intravascular volume depletion:

Symptomatic hypotension, especially after the first dose, may occur in patients who are volume and/or sodium depleted by vigorous diuretic therapy, dietary salt restriction, diarrhoea or vomiting. Such conditions should be corrected before the administration of Olmetec 40 mg.

Other conditions with stimulation of the renin-angiotensin-aldosterone system

In patients whose vascular tone and renal function depend predominantly on the activity of the renin-angiotensinaldosterone system (e.g. patients with severe congestive heart failure or underlying renal disease, including renal artery stenosis), treatment with other drugs that affect this system has been associated with acute hypotension, azotaemia, oliguria or, rarely, acute renal failure. The possibility of similar effects cannot be excluded with angiotensin II receptor antagonists.

Renovascular hypertension:

There is an increased risk of severe hypotension and renal insufficiency when patients with bilateral renal artery stenosis or stenosis of the artery to a single functioning kidney are treated with medicinal products that affect the renin-angiotensinaldosterone system.

Renal impairment and kidney transplantation:

When Olmetec 40 mg is used in patients with impaired renal function, periodic monitoring of serum potassium and creatinine levels is recommended. Use of Olmetec 40 mg is not recommended in patients with severe renal impairment (creatinine clearance < 20 mL/min). There is no experience of the administration of Olmetec 40 mg in patients with a recent kidney transplant or in patients with end-stage renal impairment (ie creatinine clearance <12 mL/min).

Hepatic impairment:

Hyperkalaemia

The use of medicinal products that affect the renin-angiotensin-aldosterone system may cause hyperkalaemia.

The risk, that may be fatal, is increased in older people, in patients with renal insufficiency and in diabetic patients, in patients concomitantly treated with other medicinal products that may increase potassium levels, and/or in patients with intercurrent events.

Before considering the concomitant use of medicinal products that affect the rennin angiotensin — aldosterone system, the benefit risk ratio should be evaluated and other alternatives considered. (see also below section “Dual blockade of the reninangiotensin-aldosterone system (RAAS)”).

The main risk factors for hyperkalaemia to be considered are:

— Diabetes, renal impairment, age (> 70 years)

— Combination with one or more other medicinal products that affect the renin-angiotensin- aldosterone system and/or potassium supplements. Some medicinal products or therapeutic class of medicinal products may provoke a hyperkalaemia: salt substitutes containing potassium, potassium-sparing diuretics, ACE inhibitors, angiotensin II receptors antagonists, non steroidal anti-inflammatory drugs (including selective COX-2 inhibitors), heparin, immunosuppressor as ciclosporin or tacrolimus, trimethoprim.

— Intercurrent events, in particular dehydration, acute cardiac decompensation, metabolic acidosis, worsening of renal function, sudden worsening of the renal condition (e.g. infectious diseases), cellular lysis (e.g, acute limb ischemia, rhabdomyolysis, extended trauma).

Close-monitoring of serum potassium in at risk patients is recommended.

Dual blockade of the renin-angiotensin-aldosterone system (RAAS):

There is evidence that the concomitant use of ACE-inhibitors, angiotensin II receptor blockers or aliskiren increases the risk of hypotension, hyperkalaemia and decreased renal function (including acute renal failure). Dual blockade of RAAS through the combined use of ACE-inhibitors, angiotensin II receptor blockers or aliskiren is therefore not recommended.

If dual blockade therapy is considered absolutely necessary, this should only occur under specialist supervision and subject to frequent close monitoring of renal function, electrolytes and blood pressure.

ACE-inhibitors and angiotensin II receptor blockers should not be used concomitantly in patients with diabetic nephropathy.

Lithium:

As with other angiotensin-II receptor antagonists, the combination of lithium and Olmetec 40 mg is not recommended.

Aortic or mitral valve stenosis; obstructive hypertrophic cardiomyopathy:

As with other vasodilators, special caution is indicated in patients suffering from aortic or mitral valve stenosis, or obstructive hypertrophic cardiomyopathy.

Primary aldosteronism:

Patients with primary aldosteronism generally will not respond to antihypertensive drugs acting through inhibition of the renin-angiotensin system. Therefore, the use of Olmetec 40 mg is not recommended in such patients.

Sprue-like enteropathy:

In very rare cases severe, chronic diarrhoea with substantial weight loss has been reported in patients taking Olmesartan few months to years after drug initiation, possibly caused by a localized delayed hypersensitivity reaction. Intestinal biopsies of patients often demonstrated villous atrophy. If a patient develops these symptoms during treatment with olmesartan, and in the absence of other apparent etiologies, olmesartan treatment should be immediately discontinued and should not be restarted. If diarrhoea does not improve during the week after the discontinuation, further specialist (e.g. a gastro-enterologist) advice should be considered.

Ethnic differences:

As with all other angiotensin II antagonists, the blood pressure lowering effect of Olmetec 40 mg is somewhat less in black patients than in non-black patients, possibly because of a higher prevalence of low-renin status in the black hypertensive population.

Pregnancy:

Angiotensin II antagonists should not be initiated during pregnancy. Unless continued angiotensin II antagonists therapy is considered essential, patients planning pregnancy should be changed to alternative anti-hypertensive treatments which have an established safety profile for use in pregnancy. When pregnancy is diagnosed, treatment with angiotensin II antagonists should be stopped immediately and, if appropriate, alternative therapy should be started.

Other:

As with any antihypertensive agent, excessive blood pressure decrease in patients with ischaemic heart disease or ischaemic cerebrovascular disease could result in a myocardial infarction or stroke.

This medicinal product contains lactose. Patients with rare hereditary problems of galactose intolerance, the Lapp-lactase deficiency or glucose-galactose malabsorption should not take this medicinal product.

Summary of the safety profile:

The most commonly reported adverse reactions during treatment with Olmetec 40 mg Tablets are headache (7.7%), influenza-like symptoms (4.0%) and dizziness (3.7%).

In placebo-controlled monotherapy studies, the only adverse drug reaction that was unequivocally related to treatment was dizziness (2.5% incidence on Olmetec 40 mg and 0.9% on placebo).

The incidence was also somewhat higher on Olmetec 40 mg compared with placebo for hypertriglyceridaemia (2.0% versus 1.1%) and for raised creatine phosphokinase (1.3% versus 0.7%).

Tabulated list of adverse reactions:

Adverse reactions from Olmetec 40 mg in clinical trials, post-authorisation safety studies and spontaneous reporting are summarized in the below table.

The following terminologies have been used in order to classify the occurrence of adverse reactionsvery common (>1/10); common (>1/100, <1/10); uncommon (>1/1,000, <1/100); rare (>1/10,000, <1/1,000); very rare (<1/10,000).

Single cases of rhabdomyolysis have been reported in temporal association with the intake of angiotensin II receptor blockers.

Additional information on special populations

Paediatric population

The safety of olmesartan was monitored in 361 children and adolescents, aged 1-17 years old during 2 clinical trials. Whilst the nature and severity of the adverse events are similar to that of the adults, the frequency of the following is higher in the children:

— Epistaxis is a common adverse event in children (i.e. > 1/100 to < 1/10) that has not been reported in adults.

— During the 3 weeks of double blind study, the incidence of treatment emergent dizziness and headache nearly doubled in children 6-17 years of age in the high olmesartan dose group.

The overall safety profile for olmesartan in paediatric patients does not differ significantly from the safety profile in adults.

Elderly (age 65 years or over)

In elderly people the frequency of hypotension is slightly increased from rare to uncommon.

Reporting of suspected adverse reactions

Reporting suspected adverse reactions after authorisation of the medicinal product is important. It allows continued monitoring of the benefit/risk balance of the medicinal product.

Healthcare professionals are asked to report any suspected adverse reactions via the national reporting system Yellow Card Scheme Website: www.mhra.gov.uk/yellowcard

Only limited information is available regarding overdosage in humans. The most likely effect of overdosage is hypotension. In the event of overdosage, the patient should be carefully monitored and treatment should be symptomatic and supportive.

No information is available regarding the dialysability of Olmesartan.

Pharmacotherapeutic group: Angiotensin II antagonists, ATC code: C09CA08

Mechanism of action / Pharmacodynamic effects

Olmetec 40 mg is a potent, orally active, selective angiotensin II receptor (type AT₁) antagonist. It is expected to block all actions of angiotensin II mediated by the AT₁ receptor, regardless of the source or route of synthesis of angiotensin II. The selective antagonism of the angiotensin II (AT₁) receptors results in increases in plasma renin levels and angiotensin I and II concentrations, and some decrease in plasma aldosterone concentrations.

Angiotensin II is the primary vasoactive hormone of the renin-angiotensin-aldosterone system and plays a significant role in the pathophysiology of hypertension via the type 1 (AT₁) receptor.

Clinical efficacy and safety

In hypertension, Olmetec 40 mg causes a dose-dependent, long-lasting reduction in arterial blood pressure. There has been no evidence of first-dose hypotension, of tachyphylaxis during long-term treatment, or of rebound hypertension after cessation of therapy.

Once daily dosing with Olmetec 40 mg provides an effective and smooth reduction in blood pressure over the 24 hour dose interval. Once daily dosing produced similar decreases in blood pressure as twice daily dosing at the same total daily dose.

With continuous treatment, maximum reductions in blood pressure are achieved by 8 weeks after the initiation of therapy, although a substantial proportion of the blood pressure lowering effect is already observed after 2 weeks of treatment. When used together with hydrochlorothiazide, the reduction in blood pressure is additive and co administration is well tolerated.

The effect of Olmesartan on mortality and morbidity is not yet known.

The Randomised Olmesartan and Diabetes Microalbuminuria Prevention (ROADMAP) study in 4447 patients with type 2 diabetes, normo-albuminuria and at least one additional cardiovascular risk factor, investigated whether treatment with olmesartan could delay the onset of microalbuminuria. During the median follow-up duration of 3.2 years, patients received either olmesartan or placebo in addition to other antihypertensive agents, except ACE inhibitors or ARBs.

For the primary endpoint, the study demonstrated a significant risk reduction in the time to onset of microalbuminuria, in favour of olmesartan. After adjustment for BP differences this risk reduction was no longer statistically significant. 8.2% (178 of 2160) of the patients in the olmesartan group and 9.8% (210 of 2139) in the placebo group developed microalbuminuria.

For the secondary endpoints, cardiovascular events occurred in 96 patients (4.3%) with olmesartan and in 94 patients (4.2%) with placebo. The incidence of cardiovascular mortality was higher with olmesartan compared to placebo treatment (15 patients (0.7%) vs. 3 patients (0.1%)), despite similar rates for non-fatal stroke (14 patients (0.6%) vs. 8 patients (0.4%)), non-fatal myocardial infarction (17 patients (0.8%) vs. 26 patients (1.2%)) and non cardiovascular mortality (11 patients (0.5%) vs. 12 patients (0.5%)). Overall mortality with olmesartan was numerically increased (26 patients (1.2%) vs. 15 patients (0.7%)), which was mainly driven by a higher number of fatal cardiovascular events.

The Olmesartan Reducing Incidence of End-stage Renal Disease in Diabetic Nephropathy Trial (ORIENT) investigated the effects of olmesartan on renal and cardiovascular outcomes in 577 randomized Japanese and Chinese type 2 diabetic patients with overt nephropathy. During a median follow-up of 3.1 years, patients received either olmesartan or placebo in addition to other antihypertensive agents including ACE inhibitors.

The primary composite endpoint (time to first event of the doubling of serum creatinine, end-stage renal disease, allcause death) occurred in 116 patients in the olmesartan group (41.1%) and 129 patients in the placebo group (45.4%) (HR 0.97 (95% CI 0.75 to 1.24); p=0.791). The composite secondary cardiovascular endpoint occurred in 40 olmesartan-treated patients (14.2%) and 53 placebo-treated patients (18.7%). This composite cardiovascular endpoint included cardiovascular death in 10 (3.5%) patients receiving olmesartan versus 3 (1.1%) receiving placebo, overall mortality 19 (6.7%) versus 20 (7.0%), non-fatal stroke 8 (2.8%) versus 11 (3.9%) and non-fatal myocardial infarction 3 (1.1%) versus 7 (2.5%), respectively.

Paediatric population

The antihypertensive effects of Olmetec 40 mg in the paediatric population were evaluated in a randomized, double-blind, placebo-controlled study in 302 hypertensive patients aged 6 to 17 years. The study population consisted of an all black cohort of 112 patients and a mixed racial cohort of 190 patients, including 38 blacks. The aetiology of the hypertension was predominantly essential hypertension (87% of the black cohort and 67% of the mixed cohort). Patients who weighed 20 to <35 kg were randomized to 2.5 mg (low dose) or 20 mg (high dose) of Olmetec 40 mg once daily and patients who weighed >35 kg were randomized to 5 mg (low dose) or 40 mg (high dose)of Olmetec 40 mg once daily. Olmetec 40 mg significantly reduced both systolic and diastolic blood pressure in a weight-adjusted dose-dependent manner. Olmetec 40 mg at both low and high doses significantly reduced systolic blood pressure by 6.6 and 11.9 mmHg from the baseline, respectively. This effect was also observed during the 2 weeks randomized withdrawal phase, whereby both mean systolic and diastolic blood pressures demonstrated a statistically significant rebound in the placebo group compared to olmesartan group. The treatment was effective in both, paediatric patients with primary and secondary hypertension. As observed in adult populations, the blood pressure reductions were smaller in black patients.

In the same study, 59 patients aged 1 to 5 years who weighed >5 kg received 0.3 mg/kg of Olmetec 40 mg once daily for three weeks in an open label phase and then were randomized to receiving Olmetec 40 mg or placebo in a double-blind phase. At the end of the second week of withdrawal, the mean systolic/diastolic blood pressure at trough was 3/3 mmHg lower in the group randomized to Olmetec 40 mg; this difference in blood pressure was not statistically significant (95% C.I. -2 to 7/-1 to 7).

Other information:

Two large randomised, controlled trials (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone and in combination with Ramipril Global Endpoint Trial) and VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes)) have examined the use of the combination of an ACE-inhibitor with an angiotensin II receptor blocker.

ONTARGET was a study conducted in patients with a history of cardiovascular or cerebrovascular disease, or type 2 diabetes mellitus accompanied by evidence of end-organ damage. VA NEPHRON-D was a study in patients with type 2 diabetes mellitus and diabetic nephropathy.

These studies have shown no significant beneficial effect on renal and/or cardiovascular outcomes and mortality, while an increased risk of hyperkalaemia, acute kidney injury and/or hypotension as compared to monotherapy was observed. Given their similar pharmacodynamic properties, these results are also relevant for other ACE-inhibitors and angiotensin II receptor blockers.

ACE-inhibitors and angiotensin II receptor blockers should therefore not be used concomitantly in patients with diabetic nephropathy.

ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) was a study designed to test the benefit of adding aliskiren to a standard therapy of an ACE-inhibitor or an angiotensin II receptor blocker in patients with type 2 diabetes mellitus and chronic kidney disease, cardiovascular disease, or both. The study was terminated early because of an increased risk of adverse outcomes. Cardiovascular death and stroke were both numerically more frequent in the aliskiren group than in the placebo group and adverse events and serious adverse events of interest (hyperkalaemia, hypotension and renal dysfunction) were more frequently reported in the aliskiren group than in the placebo group.

Absorption and distribution

Olmetec 40 mg is a prodrug. It is rapidly converted to the pharmacologically active metabolite, olmesartan, by esterases in the gut mucosa and in portal blood during absorption from the gastrointestinal tract.

No intact Olmetec 40 mg or intact side chain medoxomil moiety have been detected in plasma or excreta. The mean absolute bioavailability of Olmesartan from a tablet formulation was 25.6%.

The mean peak plasma concentration (C_max) of Olmesartan is reached within about 2 hours after oral dosing with Olmetec 40 mg, and olmesartan plasma concentrations increase approximately linearly with increasing single oral doses up to about 80 mg.

Food had minimal effect on the bioavailability of Olmesartan and therefore Olmetec 40 mg may be administered with or without food.

No clinically relevant gender-related differences in the pharmacokinetics of Olmesartan have been observed.

Olmesartan is highly bound to plasma protein (99.7%), but the potential for clinically significant protein binding displacement interactions between olmesartan and other highly bound coadministered drugs is low (as confirmed by the lack of a clinically significant interaction between Olmetec 40 mg and warfarin). The binding of olmesartan to blood cells is negligible. The mean volume of distribution after intravenous dosing is low (16 — 29L).

Biotransformation and elimination

Total plasma clearance was typically 1.3 L/h (CV, 19%) and was relatively slow compared to hepatic blood flow (ca 90 L/h). Following a single oral dose of ¹⁴C-labelled Olmetec 40 mg, 10 — 16% of the administered radioactivity was excreted in the urine (the vast majority within 24 hours of dose administration) and the remainder of the recovered radioactivity was excreted in the faeces. Based on the systemic availability of 25.6%, it can be calculated that absorbed olmesartan is cleared by both renal excretion (ca 40%) and hepato-biliary excretion (ca 60%). All recovered radioactivity was identified as olmesartan. No other significant metabolite was detected. Enterohepatic recycling of olmesartan is minimal. Since a large proportion of olmesartan is excreted via the biliary route, use in patients with biliary obstruction is contraindicated.

The terminal elimination half life of olmesartan varied between 10 and 15 hours after multiple oral dosing. Steady state was reached after the first few doses and no further accumulation was evident after 14 days of repeated dosing. Renal clearance was approximately 0.5 — 0.7 L/h and was independent of dose.

Pharmacokinetics in special populations

Paediatric population:

The pharmacokinetics of olmesartan was studied in paediatric hypertensive patients aged 1 to 16 years. The clearance of olmesartan in paediatric patients was similar to that in adult patients when adjusted by the body weight.

There is no pharmacokinetic information available in renally impaired paediatric subjects.

Elderly (age 65 years or older):

In hypertensive patients, the AUC at steady state was increased by ca 35% in elderly patients (65 — 75 years old) and by ca 44% in very elderly patients (> 75 years old) compared with the younger age group. This may be at least in part related to a mean decrease in renal function in this group of patients.

Renal impairment:

In renally impaired patients, the AUC at steady state increased by 62%, 82% and 179% in patients with mild, moderate and severe renal impairment, respectively, compared to healthy controls.

Hepatic impairment:

After single oral administration, olmesartan AUC values were 6% and 65% higher in mildly and moderately hepatically impaired patients, respectively, than in their corresponding matched healthy controls. The unbound fraction of olmesartan at 2 hours post-dose in healthy subjects, in patients with mild hepatic impairment and in patients with moderate hepatic impairment was 0.26%, 0.34% and 0.41%, respectively. Following repeated dosing in patients with moderate hepatic impairment, olmesartan mean AUC was again about 65% higher than in matched healthy controls. olmesartan mean C_max values were similar in hepatically-impaired and healthy subjects. Olmetec 40 mg has not been evaluated in patients with severe hepatic impairment.

Drug interactions

Bile acid sequestering agent colesevelam:

Concomitant administration of 40 mg Olmetec 40 mg and 3750 mg colesevelam hydrochloride in healthy subjects resulted in 28% reduction in Cmax and 39% reduction in AUC of olmesartan. Lesser effects, 4% and 15% reduction in Cmax and AUC respectively, were observed when Olmetec 40 mg was administered 4 hours prior to colesevelam hydrochloride. Elimination half life of olmesartan was reduced by 50 — 52% irrespectively of whether administered concomitantly or 4 hours prior to colesevelam hydrochloride.

In chronic toxicity studies in rats and dogs, Olmetec 40 mg showed similar effects to other AT₁ receptor antagonists and ACE inhibitors: raised blood urea (BUN) and creatinine (through functional changes to the kidneys caused by blocking AT₁ receptors); reduction in heart weight; a reduction of red cell parameters (erythrocytes, haemoglobin, haematocrit); histological indications of renal damage (regenerative lesions of the renal epithelium, thickening of the basal membrane, dilatation of the tubules). These adverse effects caused by the pharmacological action of Olmetec 40 mg have also occurred in preclinical trials on other AT₁ receptor antagonists and ACE inhibitors and can be reduced by simultaneous oral administration of sodium chloride.

In both species, increased plasma renin activity and hypertrophy/hyperplasia of the juxtaglomerular cells of the kidney were observed. These changes, which are a typical effect of the class of ACE inhibitors and other AT₁ receptor antagonists, would appear to have no clinical relevance.

Like other AT₁ receptor antagonists Olmetec 40 mg was found to increase the incidence of chromosome breaks in cell cultures in vitro. No relevant effects were observed in several in vivo studies using Olmetec 40 mg at very high oral doses of up to 2000 mg/kg. The overall data of a comprehensive genotoxicity testing suggest that Olmesartan is very unlikely to exert genotoxic effects under conditions of clinical use.

Olmetec 40 mg was not carcinogenic, neither in rats in a 2 year study nor in mice when tested in two 6 month carcinogenicity studies using transgenic models.

In reproductive studies in rats, Olmetec 40 mg did not affect fertility and there was no evidence of a teratogenic effect. In common with other angiotensin II antagonists, survival of offspring was reduced following exposure to Olmetec 40 mg and pelvic dilatation of the kidney was seen after exposure of the dams in late pregnancy and lactation. In common with other antihypertensive agents, Olmetec 40 mg was shown to be more toxic to pregnant rabbits than to pregnant rats, however, there was no indication of a fetotoxic effect.

No special requirements for disposal.

Any unused medicinal product or waste material should be disposed of in accordance with local requirements.

References:

• https://www.drugs.com/search.php?searchterm=olmetec-40-mg
• https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/?term=olmetec-40-mg

Available in countries

Find in a country:

Топ 20 лекарств с такими-же компонентами:

Топ 20 лекарств с таким-же применением:

Olmetec 10 мг таблетки, покрытые оболочкой

Olmetec 20 мг таблетки, покрытые оболочкой

Olmetec 40 мг таблетки, покрытые оболочкой

Олмесартан медоксомил

Каждая таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит 10 мг олмесартана медоксомила

Каждая таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит 20 мг олмесартана медоксомила

Каждая таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит 40 мг олмесартана медоксомила

Наполнитель с известным эффектом

Таблетки, покрытые оболочкой Olmetec 10 мг: каждая таблетка, покрытая оболочкой, содержит 61,6 мг моногидрата лактозы

Таблетки, покрытые оболочкой Olmetec 20 мг: каждая таблетка, покрытая оболочкой, содержит 123,2 мг моногидрата лактозы

Таблетки, покрытые оболочкой Olmetec 40 мг: каждая таблетка, покрытая оболочкой, содержит 246,4 мг моногидрата лактозы

Таблетка с пленочным покрытием.

Таблетки Olmetec 10 и 20 мг: белые, круглые, покрытые пленочной оболочкой таблетки с C13 и C14 соответственно тиснеными на одной стороне.

Таблетки Olmetec 40 мг: белые, овальные, покрытые пленочной оболочкой таблетки с тиснением C15 на одной стороне.

Лечение эссенциальной гипертонии у взрослых.

Лечение гипертонии у детей и подростков от 6 до 18 лет.

Дозировка

Взрослые

Рекомендуемая начальная доза олмесартана медоксомила составляет 10 мг один раз в день. У пациентов, у которых артериальное давление не контролируется адекватно при этой дозе, доза олмезартана медоксомила может быть увеличена до 20 мг один раз в день в качестве оптимальной дозы. Если требуется дополнительное снижение артериального давления, доза олмесартана медоксомила может быть увеличена максимум до 40 мг в день или может быть добавлена терапия гидрохлоротиазидом.

Антигипертензивный эффект олмезартана медоксомила в основном присутствует в течение 2 недель после начала терапии и максимален примерно через 8 недель после начала терапии. Это следует иметь в виду при рассмотрении вопроса об изменении режима дозирования для любого пациента.

Пожилые люди (65 лет и старше)

Обычно не требуется корректировка дозировки у пожилых людей (см. Ниже рекомендации по дозировке у пациентов с почечной недостаточностью). Если требуется повышенная титрование до максимальной дозы 40 мг в день, следует тщательно контролировать артериальное давление.

Почечная недостаточность

Максимальная доза для пациентов с почечной недостаточностью легкой и средней степени тяжести (клиренс креатинина 20-60 мл / мин) составляет 20 мг олмесартана медоксомила один раз в день из-за ограниченного опыта более высоких доз в этой группе пациентов. Применение олмезартана медоксомила у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина <20 мл / мин) не рекомендуется, поскольку в этой группе пациентов опыт ограничен.

Печеночная недостаточность

Для пациентов с легкой печеночной недостаточностью корректировка рекомендаций по дозировке не требуется. У пациентов с умеренной печеночной недостаточностью рекомендуется начальная доза 10 мг олмесартана медоксомила один раз в день, а максимальная доза не должна превышать 20 мг один раз в день. Тщательный мониторинг артериального давления и почечной функции рекомендуется пациентам с нарушениями функции печени, которые уже получают диуретики и / или другие антигипертензивные средства. У пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью опыт применения олмесартана медоксомила отсутствует, поэтому его применение не рекомендуется в этой группе пациентов. Ольмесартан медоксомил не следует применять у пациентов с обструкцией желчи.

Детская популяция

Дети и подростки от 6 до 18 лет:

Рекомендуемая начальная доза олмесартана медоксомила у детей в возрасте от 6 до 18 лет составляет 10 мг олмесартана медоксомила один раз в день. У детей, у которых артериальное давление не контролируется адекватно при этой дозе, доза олмезартана медоксомила может быть увеличена до 20 мг один раз в день. Если требуется дополнительное снижение артериального давления, у детей весом> 35 кг доза олмесартана медоксомила может быть увеличена максимум до 40 мг. У детей весом менее 35 кг суточная доза не должна превышать 20 мг.

Другая детская популяция:

Безопасность и эффективность олмезартана медоксомила у детей в возрасте от 1 до 5 лет еще не установлены1, но рекомендации по позологии не могут быть сделаны.

Olmesartan medoxomil не следует использовать у детей младше 1 года из-за проблем безопасности и отсутствия данных в этой возрастной группе.

Способ применения

Чтобы обеспечить соблюдение, рекомендуется принимать таблетки Olmetec примерно в одно и то же время каждый день, с едой или без, например, во время завтрака. Таблетку следует проглатывать с достаточным количеством жидкости (например,. один стакан воды). Таблетку не следует жевать.

Второй и третий триместры беременности.

Билиарная обструкция.

Одновременный прием Olmetec с алискиренсодержащими продуктами противопоказан пациентам с сахарным диабетом или почечной недостаточностью (СКФ <60 мл / мин / 1,73 м²).

Внутрисосудистый объем истощения:

Симптоматическая гипотензия, особенно после первой дозы, может возникать у пациентов с объемом и / или истощением натрия в результате интенсивной диуретической терапии, ограничения содержания диетической соли, диареи или рвоты. Такие условия должны быть исправлены до введения олмезартана медоксомила.

Другие условия со стимуляцией системы ренин-ангиотензин-альдостерон:

У пациентов, у которых сосудистый тонус и почечная функция зависят преимущественно от активности системы ренин-ангиотензин-альдостерон (например,. пациенты с тяжелой застойной сердечной недостаточностью или лежащей в основе почечной недостаточностью, включая стеноз почечной артерии), лечение другими лекарственными средствами, влияющими на эту систему, было связано с острой гипотензией, азотемией, олигурией или, редко, острой почечной недостаточностью. Возможность подобных эффектов не может быть исключена с антагонистами рецептора ангиотензина II.

Реноваскулярная гипертензия:

Существует повышенный риск тяжелой гипотонии и почечной недостаточности, когда пациенты с двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом артерии в одной функционирующей почке получают лекарственные средства, которые влияют на систему ренин-ангиотензин-альдостерон.

Почечная недостаточность и трансплантация почки:

Когда олмезартан медоксомил используется у пациентов с нарушенной функцией почек, рекомендуется периодический мониторинг уровня калия и креатинина в сыворотке. Использование олмесартана медоксомила не рекомендуется пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина <20 мл / мин). Нет опыта применения олмезартана медоксомила у пациентов с недавней трансплантацией почки или у пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности (т.е. клиренс креатинина <12 мл / мин).

Печеночная недостаточность:

Гиперкалиемия:

Использование лекарственных препаратов, которые влияют на систему ренин-ангиотензин-альдостерон, может вызвать гиперкалиемию.

Риск, который может быть смертельным, увеличивается у пожилых людей, у пациентов с почечной недостаточностью и у пациентов с диабетом, у пациентов, одновременно получающих другие лекарственные средства, которые могут повышать уровень калия, и / или у пациентов с интеркуррентными событиями.

Прежде чем рассматривать сопутствующее использование лекарственных средств, которые влияют на систему ренин-ангиотензин-альдостерон, следует оценить соотношение риска и рассмотреть другие альтернативы (см. Также раздел «Двойная блокада системы ренин-ангиотензин-альдостерон (RAAS)»). ).

Основными факторами риска гиперкалиемии, которые следует учитывать, являются:

— диабет, почечная недостаточность, возраст (> 70 лет)

— Комбинация с одним или несколькими другими лекарственными средствами, которые влияют на систему ренин-ангиотензин-альдостерон и / или добавки калия. Некоторые лекарственные средства или терапевтический класс лекарственных средств могут вызывать гиперкалиемию: заменители соли, содержащие калий, калийсберегающие диуретики, ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II, нестероидные противовоспалительные препараты (включая селективные ингибиторы ЦОГ-2), гепарин, иммунодепрессатор в виде циклоспорин или такролимус, триметоприм.

— интеркуррентные события, в частности обезвоживание, острая сердечная декомпенсация, метаболический ацидоз, ухудшение почечной функции, внезапное ухудшение почечной недостаточности (например,. инфекционные заболевания), клеточный лизис (например, острая ишемия конечностей, рабдомиолиз, длительная травма).

Рекомендуется тщательный мониторинг уровня калия в сыворотке крови у пациентов с риском.

Двойная блокада системы ренин-ангиотензин-альдостерон (RAAS):

Существуют доказательства того, что одновременное использование ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискирена увеличивает риск гипотонии, гиперкалиемии и снижения почечной функции (включая острую почечную недостаточность). Поэтому не рекомендуется двойная блокада RAAS за счет комбинированного использования ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискирена.

Если двойная блокадная терапия считается абсолютно необходимой, это должно происходить только под наблюдением специалиста и при условии частого тщательного контроля почечной функции, электролитов и артериального давления.

Ингибиторы АПФ и блокаторы рецепторов ангиотензина II не следует использовать одновременно у пациентов с диабетической нефропатией.

Литий:

Как и в случае с другими антагонистами рецепторов ангиотензина-II, комбинация лития и олмесартана медоксомила не рекомендуется.

Стеноз аортального или митрального клапана; обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия:

Как и в случае с другими вазодилататорами, особая осторожность проявляется у пациентов, страдающих стенозом аортального или митрального клапанов или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.

Первичный альдостеронизм:

Пациенты с первичным альдостеронизмом, как правило, не реагируют на антигипертензивные препараты, действующие посредством ингибирования системы ренин-ангиотензин. Поэтому использование ольмезартана медоксомила у таких пациентов не рекомендуется.

Эластичная энтеропатия

В очень редких случаях о тяжелой хронической диарее с существенной потерей веса сообщалось у пациентов, принимавших олмесартан через несколько месяцев или лет после начала приема препарата, возможно, вызванной локализованной реакцией замедленной гиперчувствительности. Кишечная биопсия пациентов часто демонстрирует атрофию ворсин. Если у пациента развиваются эти симптомы во время лечения олмесартаном и при отсутствии других явных этиологий, лечение олмесартаном следует немедленно прекратить и не следует возобновлять. Если диарея не улучшается в течение недели после прекращения, дальнейший специалист (например,. гастроэнтеролог) совет должен быть рассмотрен.

Этнические различия:

Как и у всех других антагонистов ангиотензина II, эффект снижения артериального давления ольмесартана медоксомила у чернокожих пациентов несколько меньше, чем у не чернокожих, возможно, из-за более высокой распространенности статуса низкого ренина в популяции черных гипертоников.

Беременность:

Антагонисты ангиотензина II не следует начинать во время беременности. Если продолжение терапии антагонистами ангиотензина II не считается необходимым, пациенты, планирующие беременность, должны быть заменены альтернативными антигипертензивными препаратами, которые имеют установленный профиль безопасности для использования во время беременности. Когда диагностируется беременность, лечение антагонистами ангиотензина II следует немедленно прекратить и, при необходимости, начать альтернативную терапию.

Другой:

Как и в случае любого антигипертензивного средства, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ишемической болезнью сердца или ишемическим цереброваскулярным заболеванием может привести к инфаркту миокарда или инсульту.

Этот лекарственный препарат содержит лактозу. Пациенты с редкими наследственными проблемами непереносимости галактозы, дефицита лапп-лактазы или мальабсорбции глюкозы-галактозы не должны принимать этот лекарственный препарат.

Влияние других лекарственных препаратов на олмесартан медоксомил :

Другие антигипертензивные препараты:

Эффект олмесартана медоксомила, снижающий артериальное давление, может быть увеличен при одновременном применении других антигипертензивных препаратов.

Ингибиторы АПФ, блокаторы рецепторов ангиотензина II или алискирен:

Данные клинических испытаний показали, что двойная блокада системы ренин-ангиотензин-альдостерон (РААС) через комбинированное использование ингибиторов АПФ, блокаторы рецептора ангиотензина II или алискирен связаны с более высокой частотой нежелательных явлений, таких как гипотония, гиперкалиемия и снижение почечной функции (в том числе острая почечная недостаточность) по сравнению с использованием одного агента RAAS.

Калийные добавки и калийсберегающие диуретики:

Основываясь на опыте использования других лекарств, которые влияют на систему ренин-ангиотензин, одновременного использования калийсберегающих диуретиков, добавок калия, заменителей соли, содержащих калий, или других препаратов, которые могут повышать уровень калия в сыворотке (например,. гепарин) может привести к увеличению калия в сыворотке. Поэтому такое одновременное использование не рекомендуется.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП):

НПВП (включая ацетилсалициловую кислоту в дозах> 3 г / день, а также ингибиторы ЦОГ-2) и антагонисты рецепторов ангиотензина-II могут действовать синергетически, уменьшая клубочковую фильтрацию. Риск одновременного применения НПВП и антагонистов ангиотензина II заключается в возникновении острой почечной недостаточности. Следует рекомендовать мониторинг почечной функции в начале лечения, а также регулярное увлажнение пациента.

Кроме того, сопутствующее лечение может уменьшить антигипертензивный эффект антагонистов рецептора ангиотензина II, что приводит к их частичной потере эффективности.

Секвестр желчной кислоты colesevelam :

Одновременное введение желчнокислого агента гидрохлорида колесевелама снижает системное воздействие и пиковую концентрацию олмесартана в плазме и снижает уровень t1 / 2. Введение олмезартана медоксомила по меньшей мере за 4 часа до гидрохлорида колесевелама уменьшило эффект взаимодействия препарата. Следует рассмотреть возможность введения олмезартана медоксомила не менее чем за 4 часа до введения дозы гидрохлорида колесевелама.

Другие соединения:

После лечения антацидом (гидроксидом алюминия-магния) наблюдалось умеренное снижение биодоступности олмесартана. Совместное введение варфарина и дигоксина не влияло на фармакокинетику олмесартана.

Влияние олмезартана медоксомила на другие лекарственные средства:

Литий:

Обратимое повышение концентрации лития в сыворотке крови и токсичность были зарегистрированы при одновременном назначении лития с ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента и антагонистами ангиотензина II. Поэтому использование олмесартана медоксомила и лития в комбинации не рекомендуется. Если использование комбинации оказывается необходимым, рекомендуется тщательный мониторинг уровня лития в сыворотке.

Другие соединения:

Соединения, которые были исследованы в конкретных клинических исследованиях на здоровых добровольцах, включают варфарин, дигоксин, антацид (гидроксид магния и алюминия), гидрохлоротиазид и правастатин. Клинически значимых взаимодействий не наблюдалось, и, в частности, олмесартан медоксомил не оказывал значительного влияния на фармакокинетику или фармакодинамику варфарина или фармакокинетику дигоксина.

Олмесартан не оказывал клинически значимого ингибирующего действия in vitro ферменты цитохрома P450 человека 1A1 / 2, 2A6, 2C8 / 9, 2C19, 2D6, 2E1 и 3A4 и не оказывали или не оказывали минимального индуцирующего воздействия на деятельность цитохрома P450 крысы. Поэтому in vivo исследования взаимодействия с известными ингибиторами и индукторами ферментов цитохрома P450 не проводились, и не ожидается клинически значимых взаимодействий между олмесартаном и лекарственными средствами, метаболизируемыми вышеуказанными ферментами цитохрома P450.

Детская популяция:

Исследования взаимодействия проводились только у взрослых.

Неизвестно, похожи ли взаимодействия у детей на взаимодействия у взрослых.

Беременность

Эпидемиологические данные о риске тератогенности после воздействия ингибиторов АПФ в течение первого триместра беременности не являются окончательными; однако небольшое увеличение риска не может быть исключено. Хотя нет контролируемых эпидемиологических данных о риске с антагонистами ангиотензина II, аналогичные риски могут существовать для этого класса лекарств. Если продолжение терапии блокатором рецепторов ангиотензина не считается необходимым, пациенты, планирующие беременность, должны быть заменены альтернативными антигипертензивными препаратами, которые имеют установленный профиль безопасности для использования во время беременности. Когда диагностируется беременность, лечение антагонистами ангиотензина II следует немедленно прекратить и, при необходимости, начать альтернативную терапию.

Известно, что воздействие терапии антагонистами ангиотензина II во втором и третьем триместрах индуцирует человеческую фетотоксичность (снижение почечной функции, олигогидрамниоз, задержка окостенения черепа) и токсичность для новорожденных (почечная недостаточность, гипотония, гиперкалиемия). (См. Также 5.3 — «Доклинические данные о безопасности».)

Если во втором триместре беременности произошло воздействие антагонистов ангиотензина II, рекомендуется ультразвуковое исследование почечной функции и черепа.4).

Грудное вскармливание

Олмесартан выделяется с молоком кормящих крыс, но неизвестно, выделяется ли олмесартан с грудным молоком. Поскольку нет информации об использовании Olmetec во время кормления грудью, Olmetec не рекомендуется, и альтернативные методы лечения с более устоявшимися профилями безопасности во время кормления грудью предпочтительнее, особенно при кормлении новорожденного или недоношенного ребенка.

Краткое описание профиля безопасности:

Наиболее частыми побочными реакциями во время лечения Olmetec являются головная боль (7,7%), гриппоподобные симптомы (4,0%) и головокружение (3,7%).

В плацебо-контролируемых исследованиях монотерапии единственной побочной лекарственной реакцией, которая была однозначно связана с лечением, было головокружение (2,5% заболеваемость олмесартаном медоксомилом и 0,9% плацебо).

Частота также была несколько выше у олмесартана медоксомила по сравнению с плацебо при гипертриглицеридемии (2,0% против 1,1%) и при повышении уровня креатинфосфокиназы (1,3% против 0,7%).

Табличный список побочных реакций:

Побочные реакции от Olmetec в клинических испытаниях, исследования безопасности после авторизации и спонтанные сообщения обобщены в таблице ниже.

Следующие терминологии были использованы для классификации возникновения побочных реакций: очень часто (> 1/10); общий (> 1/100 до <1/10); необычно (> 1/1000 до <1/100); редко (> 1/10000 до <1/1000); очень редко (<1/10,0.

Сообщалось о единичных случаях рабдомиолиза во временной связи с приемом блокаторов рецепторов ангиотензина II.

Дополнительная информация о специальных группах населения

Детская популяция

Безопасность олмезартана медоксомила контролировалась у 361 ребенка и подростка в возрасте от 1 до 17 лет в течение 2 клинических испытаний. Хотя характер и серьезность нежелательных явлений аналогичны таковым у взрослых, частота следующих случаев выше у детей:

— Носовое кровотечение является распространенным побочным эффектом у детей (т.е. > От 1/100 до <1/10), о котором не сообщалось у взрослых.

— В течение 3 недель двойного слепого исследования частота возникновения возникающего головокружения и головной боли у детей в возрасте 6-17 лет почти удвоилась в группе с высокой дозой олмезартана.

Общий профиль безопасности олмесартана медоксомила у детей существенно не отличается от профиля безопасности у взрослых.

Пожилые люди (возраст 65 лет и старше)

У пожилых людей частота гипотонии немного увеличивается от редких до необычных.

Сообщение о предполагаемых побочных реакциях

Сообщение о предполагаемых побочных реакциях после разрешения лекарственного средства имеет важное значение. Это позволяет продолжать мониторинг баланса пользы / риска лекарственного средства. Медицинских работников просят сообщать о любых предполагаемых побочных реакциях через Схема желтой карточки

Тел: бесплатный телефон 0808 100 3352, веб-сайт: www.mhra.gov.uk/yellowcard

Доступна только ограниченная информация о передозировке у людей. Наиболее вероятным эффектом передозировки является гипотония. В случае передозировки пациент должен тщательно контролироваться, а лечение должно быть симптоматическим и поддерживающим.

Нет информации относительно диализуемости олмесартана.

Фармакотерапевтическая группа: антагонисты ангиотензина II, код ATC: C09C A 08.

Механизм действия / Фармакодинамические эффекты

Олмесартан медоксомил является мощным, перорально активным, селективным рецептором ангиотензина II (тип AT₁) антагонист. Ожидается, что он заблокирует все действия ангиотензина II, опосредованного АТ₁ рецептор, независимо от источника или пути синтеза ангиотензина II. Селективный антагонизм ангиотензина II (AT₁) рецепторы приводят к повышению уровня ренина в плазме и концентрации ангиотензина I и II, а также к некоторому снижению концентрации альдостерона в плазме.

Ангиотензин II является первичным вазоактивным гормоном системы ренин-ангиотензин-альдостерон и играет значительную роль в патофизиологии гипертонии через тип 1 (AT₁) рецептор.

Клиническая эффективность и безопасность

При гипертонии олмезартан медоксомил вызывает зависимое от дозы длительное снижение артериального давления. Не было никаких признаков гипотонии первой дозы, тахифилаксии во время длительного лечения или гипертонии отскока после прекращения терапии.

Дозировка олмесартана медоксомила один раз в день обеспечивает эффективное и плавное снижение артериального давления в течение 24-часового интервала дозы. Один раз в день дозировка приводила к аналогичному снижению артериального давления при дозировке два раза в день при той же общей суточной дозе.

При непрерывном лечении максимальное снижение артериального давления достигается через 8 недель после начала терапии, хотя значительная часть эффекта снижения артериального давления уже наблюдается через 2 недели лечения. При использовании вместе с гидрохлоротиазидом снижение артериального давления является аддитивным, и совместное введение хорошо переносится.

Влияние олмесартана на смертность и заболеваемость пока неизвестно.

Рандомизированное исследование по профилактике микроальбуминурии при ольмезартане и диабете (ROADMAP) у 4447 пациентов с диабетом 2 типа, нормоальбуминурией и, по крайней мере, одним дополнительным сердечно-сосудистым фактором риска, исследовало, может ли лечение олмезартаном задержать начало микроальбуминурии. В течение средней продолжительности наблюдения 3,2 года пациенты получали олмесартан или плацебо в дополнение к другим антигипертензивным агентам, кроме ингибиторов АПФ или АРБ.

Что касается первичной конечной точки, исследование продемонстрировало значительное снижение риска времени до начала микроальбуминурии в пользу олмесартана. После корректировки на различия BP это снижение риска больше не было статистически значимым. У 8,2% (178 из 2160) пациентов в группе олмесартана и у 9,8% (210 из 2139) в группе плацебо развилась микроальбуминурия.

Для вторичных конечных точек сердечно-сосудистые события произошли у 96 пациентов (4,3%) с олмесартаном и у 94 пациентов (4,2%) с плацебо. Частота сердечно-сосудистой смертности была выше при приеме олмесартана по сравнению с лечением плацебо (15 пациентов (0,7%) против. 3 пациента (0,1%), несмотря на аналогичные показатели для нефатального инсульта (14 пациентов (0,6%) против. 8 пациентов (0,4%), нефатальный инфаркт миокарда (17 пациентов (0,8%) против. 26 пациентов (1,2%) и не сердечно-сосудистая смертность (11 пациентов (0,5%) против. 12 пациентов (0,5%)). Общая смертность от олмезартана была численно увеличена (26 пациентов (1,2%) против. 15 пациентов (0,7%)), что было обусловлено главным образом большим количеством смертельных сердечно-сосудистых событий.

Ольмесартан, снижающий частоту почечной недостаточности на конечной стадии в исследовании диабетической нефропатии (ОРИЕНТ), исследовал влияние олмесартана на почечные и сердечно-сосудистые исходы у 577 рандомизированных пациентов с диабетом 2 типа в Японии и Китае с явной нефропатией. В течение медианного периода наблюдения 3,1 года пациенты получали олмесартан или плацебо в дополнение к другим антигипертензивным препаратам, включая ингибиторы АПФ.

Первичная составная конечная точка (время до первого события удвоения креатинина в сыворотке, терминальная почечная недостаточность, смерть от всех причин) произошла у 116 пациентов в группе олмесартана (41,1%) и у 129 пациентов в группе плацебо (45,4%) ( HR 0,97 (95% ДИ от 0,75 до 1,24););). Составная вторичная сердечно-сосудистая конечная точка возникла у 40 пациентов, получавших олмесартан (14,2%) и 53 пациентов, получавших плацебо (18,7%). Эта составная сердечно-сосудистая конечная точка включала сердечно-сосудистую смертность у 10 (3,5%) пациентов, получавших олмезартан, по сравнению с 3 (1,1%), получавших плацебо, общую смертность 19 (6,7%) против 20 (7,0%), нефатальный инсульт 8 (2,8%) против 11 (3,9%) и нефатальный инфаркт миокарда (3).

Детская популяция

Антигипертензивные эффекты олмезартана медоксомила в педиатрической популяции оценивали в рандомизированном двойном слепом плацебо-контролируемом исследовании у 302 пациентов с гипертонической болезнью в возрасте от 6 до 17 лет. Исследуемая популяция состояла из полностью черной когорты из 112 пациентов и смешанной расовой когорты из 190 пациентов, включая 38 чернокожих. Этиология гипертонии была преимущественно эссенциальной гипертензией (87% черной когорты и 67% смешанной когорты). Пациенты, которые весили от 20 до <35 кг, были рандомизированы до 2,5 мг (низкая доза) или 20 мг (высокая доза) олмесартана медоксомила один раз в день, а пациенты, которые весили> 35 кг, были рандомизированы до 5 мг (низкая доза) или 40 мг (высокая доза) олмесартана медоксомила один раз в день. Ольмесартан медоксомил значительно снижал как систолическое, так и диастолическое артериальное давление с поправкой на массу в зависимости от дозы. Олмесартан медоксомил как в низких, так и в высоких дозах значительно снижал систолическое артериальное давление на 6,6 и 11,9 мм рт. Ст. От исходного уровня соответственно. Этот эффект также наблюдался в течение 2 недель рандомизированной фазы абстиненции, при которой как среднее систолическое, так и диастолическое артериальное давление продемонстрировали статистически значимый отскок в группе плацебо по сравнению с группой олмесартана. Лечение было эффективным как у детей с первичной, так и вторичной гипертензией. Как отмечалось у взрослых популяций, снижение артериального давления было меньше у чернокожих пациентов.

В том же исследовании 59 пациентов в возрасте от 1 до 5 лет, которые весили> 5 кг, получали 0,3 мг / кг олмесартана медоксомила один раз в день в течение трех недель в открытой фазе, а затем были рандомизированы для приема олмесартана медоксомила или плацебо в двойной слепой фазе. ,. В конце второй недели отмены среднее систолическое / диастолическое артериальное давление в корыте было на 3/3 мм рт.ст. ниже в группе, рандомизированной в олмезартан медоксомил; эта разница в артериальном давлении не была статистически значимой (95% C.I. -2-7 / -1-7).

Другая информация:

Два крупных рандомизированных контролируемых исследования (ONTARGET (Ongoing Telmisartan Alone и в сочетании с Ramipril Global Endpoint Trial) и VA NEPHRON-D (Нефропатия по делам ветеранов при диабете)) исследовали использование комбинации ингибитора АПФ с блокатор рецептора ангиотензина II.

ONTARGET — это исследование, проведенное у пациентов с сердечно-сосудистыми или цереброваскулярными заболеваниями в анамнезе или сахарным диабетом 2 типа, сопровождаемое признаками повреждения конечного органа. VA NEPHRON-D был исследованием у пациентов с сахарным диабетом 2 типа и диабетической нефропатией.

Эти исследования не показали значительного положительного влияния на почечные и / или сердечно-сосудистые исходы и смертность, в то время как наблюдался повышенный риск гиперкалиемии, острого повреждения почек и / или гипотонии по сравнению с монотерапией. Учитывая их сходные фармакодинамические свойства, эти результаты также актуальны для других ингибиторов АПФ и блокаторов рецепторов ангиотензина II.

Поэтому ингибиторы АПФ и блокаторы рецепторов ангиотензина II не следует применять одновременно у пациентов с диабетической нефропатией.

ALTITUDE (Испытание алискиреном при диабете 2 типа с использованием сердечно-сосудистых и почечных заболеваний) было исследование, предназначенное для проверки преимуществ добавления алискирена к стандартной терапии ингибитором АПФ или блокатором рецептора ангиотензина II у пациентов с сахарным диабетом 2 типа и хроническим заболеванием почек, сердечно-сосудистые заболевания, или оба. Исследование было прекращено на ранней стадии из-за повышенного риска неблагоприятных исходов. Сердечно-сосудистая смерть и инсульт были численно более частыми в группе алискирена, чем в группе плацебо, и побочные эффекты и серьезные побочные эффекты (гиперкалиемия, гипотония и почечная дисфункция) чаще регистрировались в группе алискирена, чем в группе плацебо.

Поглощение и распределение

Олмесартан медоксомил является пролекарством. Он быстро превращается в фармакологически активный метаболит, олмесартан, эстераз в слизистой оболочке кишечника и в портальной крови во время всасывания из желудочно-кишечного тракта.

В плазме или экскрементах не было обнаружено неповрежденного олмесартана медоксомила или неповрежденной боковой цепи. Средняя абсолютная биодоступность олмезартана из состава таблетки составила 25,6%.

Средняя пиковая концентрация в плазме (C_{Максимум}) олмесартана достигается в течение примерно 2 часов после перорального приема олмесартана медоксомила, а концентрации олмесартана в плазме увеличиваются приблизительно линейно с увеличением однократных пероральных доз до примерно 80 мг.

Пища оказала минимальное влияние на биодоступность олмесартана, и поэтому олмесартан медоксомил можно вводить с пищей или без нее.

Клинически значимых гендерных различий в фармакокинетике олмесартана не наблюдалось.

Олмесартан тесно связан с белком плазмы (99,7%) но вероятность клинически значимых взаимодействий смещения связывания белка между олмесартаном и другими сильно связанными совместно вводимыми препаратами низкая (что подтверждается отсутствием клинически значимого взаимодействия между олмесартаном медоксомилом и варфарином). Связывание олмезартана с клетками крови незначительно. Средний объем распределения после внутривенного введения низок (16 — 29 л).

Биотрансформация и элиминация

Общий клиренс плазмы обычно составлял 1,3 л / ч (CV, 19%) и был относительно медленным по сравнению с печеночным кровотоком (около 90 л / ч). После однократного перорального приема ¹⁴С-меченный олмесартан медоксомил, 10-16% введенной радиоактивности выводится с мочой (подавляющее большинство в течение 24 часов после введения дозы), а остальная часть восстановленной радиоактивности выводится с калом. Исходя из системной доступности 25,6%, можно рассчитать, что абсорбированный олмесартан очищается как почечной экскрецией (около 40%), так и гепато-билиарной экскрецией (около 60%). Вся восстановленная радиоактивность была идентифицирована как олмесартан. Никакого другого значительного метаболита обнаружено не было. Энтерогепатическая рециркуляция олмесартана минимальна. Поскольку большая часть олмесартана выводится через желчевыводящие пути, применение у пациентов с обструкцией желчи противопоказано.

Конечный период полувыведения олмесартана варьировался от 10 до 15 часов после многократного перорального приема. Устойчивое состояние было достигнуто после первых нескольких доз, и дальнейшее накопление не было очевидным после 14 дней повторного дозирования. Почечный клиренс составлял приблизительно 0,5-0,7 л / ч и не зависел от дозы.

Фармакокинетика в особых группах населения

Детская популяция:

Фармакокинетика олмесартана была изучена у детей с гипертонической болезнью в возрасте от 1 до 16 лет. Клиренс олмесартана у детей был аналогичен клиренсу у взрослых пациентов при корректировке по массе тела.

Фармакокинетическая информация отсутствует у детей с нарушениями функции почек.

Пожилые люди (возраст 65 лет и старше):

У пациентов с гипертонической болезнью AUC в стационарном состоянии был увеличен примерно на 35% у пожилых людей (65–75 лет) и примерно на 44% у очень пожилых людей (> 75 лет) по сравнению с более молодой возрастной группой. Это может быть, по крайней мере, частично связано со средним снижением почечной функции в этой группе пациентов.

Почечная недостаточность:

У пациентов с почечной недостаточностью AUC в устойчивом состоянии увеличился на 62%, 82% и 179% у пациентов с легкой, умеренной и тяжелой почечной недостаточностью, соответственно, по сравнению со здоровым контролем.

Печеночная недостаточность:

После однократного перорального введения значения AUC олмезартана были на 6% и 65% выше у пациентов с легкой и умеренной гепатической недостаточностью, соответственно, чем у соответствующих им здоровых контролей. Несвязанная фракция олмесартана через 2 часа после введения дозы у здоровых людей, у пациентов с легкой печеночной недостаточностью и у пациентов с умеренной печеночной недостаточностью составила 0,26%, 0,34% и 0,41% соответственно. После повторного введения дозы у пациентов с умеренной печеночной недостаточностью среднее значение AUC по олмезартану снова было примерно на 65% выше, чем при соответствующем здоровом контроле. Олмесартан означает C_{Максимум} значения были одинаковыми у лиц с нарушениями функции печени и здоровья. Олмесартан медоксомил не оценивался у пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью.

Наркотиков взаимодействий

Секвестр желчной кислоты colesevelam :

Одновременный прием 40 мг олмезартана медоксомила и 3750 мг гидрохлорида колесевелама у здоровых людей привел к снижению на 28% C_{Максимум} и снижение AUC олмесартана на 39%. Меньшие эффекты, снижение C на 4% и 15%_{Максимум} и AUC соответственно наблюдались, когда олмезартан медоксомил вводили за 4 часа до гидрохлорида колесевелама. Период полувыведения олмесартана был снижен на 50-52% независимо от того, вводили ли он одновременно или за 4 часа до гидрохлорида колесевелама.

В исследованиях хронической токсичности на крысах и собаках олмесартан медоксомил показал эффекты, аналогичные другим AT₁ антагонисты рецепторов и ингибиторы АПФ: повышенная мочевина в крови (BUN) и креатинин (из-за функциональных изменений почек, вызванных блокированием AT₁ рецепторы); снижение массы сердца; снижение параметров эритроцитов (эритроциты, гемоглобин, гематокрит); гистологические признаки повреждения почек (регенеративные поражения почечного эпителия, утолщение базальной мембраны, дилатация канальцев). Эти неблагоприятные воздействия, вызванные фармакологическим действием олмесартана медоксомила, также имели место в доклинических исследованиях на других АТ₁ антагонисты рецепторов и ингибиторы АПФ и могут быть уменьшены путем одновременного перорального введения хлорида натрия.

У обоих видов наблюдалась повышенная активность ренина в плазме и гипертрофия / гиперплазия юкстагломерулярных клеток почки. Эти изменения, которые являются типичным эффектом класса ингибиторов АПФ и других АТ₁ антагонисты рецепторов, по-видимому, не имеют клинической значимости.

Как и другие AT₁ Было обнаружено, что антагонисты рецепторов олмесартан медоксомил увеличивает частоту разрывов хромосом в клеточных культурах in vitro. Никаких соответствующих эффектов не наблюдалось в нескольких исследованиях in vivo с использованием олмесартана медоксомила при очень высоких пероральных дозах до 2000 мг / кг. Общие данные комплексного тестирования на генотоксичность показывают, что олмесартан вряд ли будет оказывать генотоксическое действие в условиях клинического применения.

Олмесартан медоксомил не был канцерогенным ни у крыс в двухлетнем исследовании, ни у мышей при тестировании в двух 6-месячных исследованиях канцерогенности с использованием трансгенных моделей.

В репродуктивных исследованиях на крысах олмезартан медоксомил не влиял на фертильность, и не было никаких признаков тератогенного эффекта. Как и у других антагонистов ангиотензина II, выживаемость потомства снижалась после воздействия олмесартана медоксомила, а расширение таза почки наблюдалось после воздействия плотин в конце беременности и лактации. Как и другие антигипертензивные средства, было показано, что олмесартан медоксомил более токсичен для беременных кроликов, чем для беременных крыс, однако признаков фтотоксического эффекта не было.

Ядро планшета

Целлюлоза, микрокристаллическая

Моногидрат лактозы

Гидроксипропилцеллюлоза

Низкозамещенная гидроксипропилцеллюлоза

Стеарат магния

Таблетка пальто

Диоксид титана (E 171)

Talc

Гипромеллоза

Ламинированная блистерная упаковка из полиамида / алюминия / поливинилхлорида // алюминия.

Упаковки из 14, 28, 30, 56, 84, 90, 98 и 10 х 28 таблеток, покрытых оболочкой.

Упаковки с перфорированными блистерами с единичной дозой из 10, 50 и 500 таблеток, покрытых оболочкой.

Не все размеры упаковки могут продаваться.

Daiichi Sankyo UK Limited

Чалфонт Парк

Джеррардс Кросс

Англия

SL9 0GA

ВЕЛИКОБРИТАНИЯ

Olmetec 10 мг: PL 08265/0015

Olmetec 20 мг: PL 08265/0016

Olmetec 40 мг: PL 08265/0017

А

Б

В

Г

Д

Е

З

И

Й

К

Л

М

Н

О

П

Р

С

Т

У

Ф

Х

Ч

Ш

Э

Ю

Я